Тепер, коли вона заспокоїлася й могла тверезо міркувати, тисяча припущень заворушилася в її мозку. Яким чином міг цей ідіот проникнути вночі до замку, коли все кругом на запорі й каноніса щовечора сама зі служниками оглядає весь будинок? Поява Зденка підтверджувала її колишню впевненість у тому, що в замку є якийсь таємний вихід і навіть, можливо, існує нікому невідомий підземний хід, що з'єднує замок зі Шрекенштейном. Добігши до кімнати каноніси, Консуело постукала у двері. Старенька вже замкнулась у своїй келії; відчинивши дівчині й побачивши її зблідлу, без свічки, вона перелякалася й скрикнула.
— Заспокойтеся, дорога синьйоро, — мовила Консуело. — Знову сталося щось дивне, хоча й зовсім не страшне: я щойно бачила, як Зденко ввійшов до кімнати графа Альберта.
— Зденко? Ви марите, дитя моє! Звідки він міг увійти? Я замкнула всі двері так само ретельно, як завжди, і сама пильнувала ввесь час, поки ви були на Шрекенштейні. Міст було піднято, а коли ви пройшли до замку, його знову підняли при мені.
— Хай там як, синьйоро, а Зденко в кімнаті графа Альберта. Ви самі можете в цьому переконатись, якщо бажаєте.
— Зараз же йду й вижену його, як він того заслуговує, — відповіла каноніса. — Мабуть, цей негідник пробрався сюди вдень. Але що йому потрібно? Мабуть, він шукає Альберта або очікує його? Ось вам доказ, люба, що він не більше аніж ми знає, де перебуває Альберт.
— Але все-таки ходімо й розпитаємо його, — наполягала Консуело.
— Хвилинку, одну хвилинку, — сказала каноніса: збираючись лягти в постіль, вона зняла дві спідниці й тепер уважала, що занадто легко одягнена, залишившись тільки в трьох. — Не можу ж я, моя мила, у такому вигляді стати перед чоловіком. Сходіть поки за капеланом або за моїм братом бароном — однаково, кого першого зустрінете. Не можемо ж ми самі перебувати з божевільним!.. Ах, боже мій! Що я! Адже я й не подумала, що такій молоденькій дівчині непристойно стукатися до чоловіків… Зараз! Зараз! Я буду готова за одну секунду.
Кажучи це, старенька почала одягатись; але чим більше вона поспішала, тим менш виходила в неї справа: вибита зі звичайної колії, чого давно з нею не траплялося, вона зовсім втратила розум. Консуело, хвилюючись, що через таку затримку Зденко встигне вислизнути з кімнати Альберта й так сховатися де-небудь у замку, що його потім і не знайти, озброїлася всією своєю енергією.
— Дорога синьйоро, — сказала вона, запалюючи свічку, — ви, будьте ласкаві, покличте цих панів, а я подбаю, щоб Зденко від нас не вислизнув.
Швидко піднявшись наверх, вона сміливою рукою відчинила двері до кімнати Альберта, — але там було порожньо. Вона пройшла до сусідньої кімнати, підняла там усі фіранки, не побоялася навіть заглянути під ліжко й інші меблі. Зденко зник, не залишивши ніяких слідів свого перебування.
— Нікого! — вигукнула Консуело, коли каноніса насилу піднялася нагору в супроводі Ганса й капелана: барон уже ліг спати, і не було ніякої можливості його добудитися.
— Я боюся, — сказав капелан, трохи незадоволений тим, що його знову потурбували, — боюся, що синьйора Порпоріна є жертвою самообману…
— Ні, пане капелане, — із жвавістю заперечила Консуело, — у мене самообману менше, ніж у будь-кого з тутешніх мешканців.
— Зате ні в кого немає такої витримки й самопожертви, як у вас, це безсумнівно, — сказав старий. — Але, синьйоро, ви з вашою палкою уявою бачите вказівки там, де, на жаль, їх зовсім немає.
— Отче мій, — сказала каноніса, звертаючись до капелана, — Порпоріна смілива, як лев, і розумна, як учений. Якщо вона бачила Зденка, значить, він був тут. Треба шукати його по всьому будинку, і позаяк, хвала Богові, все на запорі, то йому від нас не втекти.
Розбудили служників і почали шукати всюди. Не залишалося жодної шафи, яку б не відчинили, жодного стільця, який би не зрушили з місця. Перериті були запаси соломи на величезних горищах. Наївний Ганс дійшов до того, що заглянув навіть у величезні мисливські чоботи барона, — але й там нічого не виявилося! Почали вже думати, що все це приснилося Консуело, але сама вона була більш ніж будь-коли переконана в тому, що існує потайний вихід із замку, і вирішила вжити всю свою наполегливість, всю свою волю, щоб знайти його. Поспавши лише кілька годин, вона знову взялася за пошуки. Частина будинку, в якій містилась її кімната й де були також і апартаменти Альберта, примикала або, краще сказати, була притулена до пагорба. Альберт сам вибрав і влаштував собі житло в цій частині замку, звідки він міг насолоджуватися мальовничим краєвидом на південь, а на східній стороні розбив на штучній земляній терасі прекрасний квітник, куди виходили двері з його робочого кабінету. Він дуже любив квіти й на вершині колись безплідного пагорба, вкритого тепер родючою землею, розводив рідкісні рослини. Тераса була оточена стіною заввишки по груди з великих тесаних каменів, які спиралися на фундамент зі стрімких скель; і з цього квітучого бельведера, що мовби висів над прірвою, відкривався краєвид на крутий схил обриву й на частину широкого горизонту обрію, що замикався зубчастими горами Богемського Лісу. Консуело, що потрапила сюди вперше, прийшла в захват од мальовничого вигляду й краси самої тераси; потім вона попросила капелана пояснити їй, яким було призначення цієї тераси колись, перш ніж замок із фортеці перетворився на резиденцію графів Рудольштадтів.