— За старих часів, — почав він розповідати, — це був бастіон, своєрідний укріплений майданчик, звідки гарнізон міг спостерігати за пересуванням ворожих військ у долині й по схилах навколишніх гір. Адже в горах немає жодного проходу, який не було б видно звідси. У давнину цей майданчик оточувала висока стіна із проробленими в ній з усіх боків бійницями, що охороняла захисників фортеці від стріл або куль ворога.
— А це що? — запитала Консуело, підходячи до колодязя, влаштованого посередині квітника, на дно якого вели круті гвинтові сходи.
— Це колодязь, який за старих часів завжди вдосталь постачав обложених чудесною гірською водою й був неоціненним благом для фортеці.
— Виходить, це вода, придатна для пиття? — сказала Консуело, дивлячись на зеленувату пінисту воду колодязя. — А мені вона здається каламутною.
— Тепер вона вже не придатна для пиття, або, краще сказати, не завжди буває придатна. Граф Альберт користується нею для поливання квітів. Треба сказати, що ось уже два роки, як із цією водоймою відбуваються дивні речі. Джерело, що пробивається неподалік звідси з гірських надр, стало чомусь нерегулярно подавати воду. Протягом цілих тижнів рівень води стоїть так низько, що Альберт змушує Зденка для поливання своїх улюблених квітів носити воду з іншого колодязя, що на великому дворі. І раптом зовсім зненацька, за одну ніч, а іноді й за одну годину, ця водойма наповнюється теплуватою каламутною — ось такою, як зараз, водою. Трапляється, що вода ця так само раптово зникає, як і з'являється, а буває, що вона тримається довго, причому помалу очищається й робиться холодною та прозорою, мов гірський кришталь. Очевидно, сьогодні вночі сталося саме таке явище, бо ще вчора я сам бачив, що колодязь був повний прозорої води, а зараз вона мутна, ніби водойму спорожнили й знову наповнили.
— Виходить, у цих явищах не спостерігається регулярності? — запитала Консуело.
— Ніякої. И я охоче зайнявся б їх дослідженням, якби граф Альберт, який, через свою дикість, забороняє входити й до своїх кімнат і до квітника, не позбавив мене цієї розваги. Я думав і продовжую думати, що дно водойми заросло мохом і водоростями й що вони-то й забивають отвори, через які надходять підземні води, поки, внаслідок сильного напору, вода нарешті проб'ється.
— Але чим же пояснити раптове зникнення води, яке ви іноді спостерігали?
— Тим, що граф споживає занадто багато води для поливання своїх квітів.
— Але, мені здається, знадобилося б чимало робочих рук, аби спорожнити цю водойму. Хіба вона неглибока?
— Неглибока? Її дна неможливо дістатися!
— У такому разі ваше пояснення мене не задовольняє, — сказала Консуело, вражена тупістю капелана.
— Шукайте кращого, — відповів той, ображений і трохи засоромлений власною недогадливістю.
«Звичайно, я знайду краще», — подумала Консуело, жваво зацікавлена примхами водойми.
— О, якщо ви запитаєте графа Альберта, що все це значить, — знову заговорив капелан, бажаючи маленьким вільнодумством відновити свій престиж в очах проникливої іноземки, — він вам, напевно, скаже, що це сльози його матері, які то висихають, то знову випливають із надр гір. А знаменитий Зденко, чиїй бридні ви так вірите, буде вам присягатися, що там живе сирена, яка тішить своїм співом тих, у кого є вуха, щоб її слухати. Вони вдвох із графом охрестили цю водойму «Джерелом сліз». Це, можливо, досить поетично, але може задовольнити лише тих, хто любить язичницькі баєчки.
«Звичайно, я не задовольнюся цим, — подумала Консуело. — І я довідаюся, чому ці сльози висихають».