Але чи не поставиться Альберт, інший безумець, якого вона так завзято й нерозважливо вважала покірним і поступливим, чи не поставиться він до неї так само, як Зденко? Усе тут було вкрито темрявою невідомості, і Консуело, опам'ятавшись од свого романтичного захоплення, запитувала себе, чи не вона є найбожевільнішою з усіх трьох, вона, що кинулася в цю безодню таємниць і небезпек, далеко не маючи впевненості в сприятливому й успішному результаті?
Тим часом вона продовжувала йти просторим підземеллям, майстерно спорудженим сильними руками людей середньовіччя. Це була прорубана в скелях рівна галерея з низьким стрілчастим зводом. Менш тверді породи, крейдяні жили й узагалі всі місця, що загрожували обвалами, були укріплені стінами, складеними із чотирикутних гранітних плит, укритих химерним орнаментом. Але Консуело не втрачала часу на споглядання цієї величезної споруди, яка завдяки свош міцності могла простояти ще не одне століття. Вона не запитувала себе й про те, як могли нинішні власники замку не підозрювати про існування такої дивовижної галереї. Вона могла б легко пояснити собі це, пригадавши, що всі історичні документи цієї родини й цього маєтку було спалено в епоху Реформації в Чехії, більше ста років тому. Але вона не дивилася на всі боки і майже ні про що не думала, крім свого порятунку, радіючи тому, що дорога рівна, що дихається легко й можна безперешкодно бігти вперед. До Шрекенштейну залишалася ще чимала відстань, хоча підземний шлях і був набагато коротшим за звивисту гірську стежку, що вела туди ж. Дорога здавалась їй нескінченною, і, не маючи можливості орієнтуватися, Консуело навіть не знала, веде вона на Шрекенштейн чи кудись далі.
Після чверті години ходьби вона побачила, що звід знову став вищим і всякі сліди архітектурної роботи зникли. Хоча величезні каменоломні й величні гроти, через які проходила Консуело, були також створені людськими руками, але, вкриті рослинністю, наповнювані завдяки численним щілинам свіжим повітрям, вони не мали такого похмурого вигляду, як галереї. Тут була тисяча можливостей сховатися й уникнути переслідування розлютованого ворога. Раптом шум потоку води змусив Консуело здригнутись, — якби в такому становищі вона здатна була жартувати, вона зізналася б собі, що навіть барон Фрідріх після повернення з полювання не ставився з більшою відразою до води, ніж вона в цю хвилину.
Однак незабаром вона заспокоїлась і зміркувала, що відтоді, як вона віддалилася від прірви, відтоді, як її ледь не затопило, вона ввесь час піднімалася в гору. Зденко мусив би мати у своєму розпорядженні гідравлічну машину неймовірних розмірів і сили, щоб підняти свого жахливого союзника — тобто потік — до того місця, де перебувала Консуело. Очевидно, їй доведеться десь зустрітися з водою джерела — зі шлюзами або із самим джерелом. І якби вона могла розмірковувати, то навіть здивувалася б, не зустрівши досі на своєму шляху цього таємничого «Джерела сліз», яке живить водойму.
Річ у тім, що джерело це починалося в невідомих гірських надрах, а галерея, перетинаючи його під прямим кутом, зустрічалася з ним спершу біля колодязя, а потім біля Шрекенштейну, де доведеться зустрітися з ним і Консуело. Шлюзи залишалися далеко за нею, на дорозі, якою Зденко пройшов сам-один. Консуело ж тепер наближалася до джерела, якого за останні кілька сторіч не бачив ніхто, крім Альберта і Зденка. Незабаром вона порівнялася зі струмком і пішла вздовж нього, вже нічого не боячись і не наражаючись ні на яку небезпеку.
Стежка, посилана свіжим дрібним піском, тяглася вздовж прозорої чистої води, що текла, тихо дзюркочучи, між доволі крутих берегів. Тут знову відчувалася рука людини. Цю стежку було прокладено по схилу родючої землі: прекрасні рослини, що ростуть біля води, дикий терник у цвіту, незважаючи на сувору пору року, обрамляли струмок своєю зеленню. Повітря, що проникало сюди через масу щілин, було досить для життя рослин, але щілини були занадто вузькі, аби крізь них міг проникнути сюди цікавий погляд. Це було щось на зразок природної теплиці; зводи захищали її від снігу та холоду, а повітря освіжалося завдяки тисячам непомітних продухвин. Здавалося, чиясь дбайлива рука охороняла життя цих чудових рослин і вибирала з піску камінці, що їх викидало водою на берег; і це припущення не було помилкове: Зденко постарався зробити приємною, зручною та безпечною дорогу до притулку Альберта.