— Ну добре, дорогий Альберте! Нехай ваша змучена душа знайде собі заспокоєння в тихій, ніжній, братній любові. Бог — свідок, що ви можете любити мене так, нічим не ризикуючи й нічого не боячись. Я почуваю до вас гарячу дружбу, якесь схиляння, що їх не можуть похитнути ніякі дріб'язкові, пусті розмови й пересуди вульгарних людей. Ви зрозуміли завдяки якомусь божественному, таємничому натхненню, що життя моє розбите горем. Ви це сказали, і вища істина говорила вашими вустами. Я не можу любити вас іншою любов'ю, ніж любов'ю сестри; але не думайте, що в мені говорить лише милосердя, жалість. Щоправда, людинолюбство й співчуття дали мені мужність прийти сюди, але почуття симпатії й особлива повага до ваших душевних якостей дають мені сміливість і право говорити з вами так, як я говорю. Раз назавжди відмовтеся від омани щодо вашого почуття: ніколи не говоріть мені ні про любов, ні про шлюб. Моє минуле, мої спогади унеможливлюють любов між нами, а різниця в нашому стані робить такий шлюб неприйнятним, навіть принизливим для мене. Плекаючи такі мрії, ви перетворили б мою самовідданість на щось безрозсудне, майже злочинне. Я готова дати вам клятвену обіцянку бути вашою сестрою, вашим другом, вашою утішницею завжди, коли вам тільки захочеться відкрити мені свою душу, вашою доглядальницею, коли, страждаючи, ви будете похмурі й пригнічені. Заприсягніться, що бачитимете в мені тільки це й не будете любити мене інакше.
— Великодушна жінко, — мовив Альберт бліднучи. — Ти правильно розраховуєш на мою мужність і добре знаєш мою любов до тебе, позаяк домагаєшся від мене такої обіцянки. Я був би здатний збрехати вперше у житті, був би готовий принизитися до фальшивої клятви, якби ти цього зажадала. Але ти не зажадаєш цього, Консуело. Ти зрозумієш, що цим ти внесла б у моє життя нове страждання, а в мою совість — каяття, яке ніколи ще не оскверняло її. Не тривож себе думкою, якою любов'ю люблю я тебе, адже я й сам не усвідомлюю цього; знаю тільки, що не назвати це почуття любов'ю було б святотатством. Всьому іншому підкоряюсь: я приймаю твоє співчуття, твою турботу, твою доброту, твою тиху дружбу; я завжди говоритиму з тобою тільки так, як ти мені дозволиш; я не вимовлю жодного слова, яке може збентежити тебе; ніколи не гляну на тебе так, аби тобі довелось опустити очі; ніколи не доторкнуся до твоєї руки, якщо цей дотик тобі неприємний; я навіть не доторкнуся до краю твого одягу, якщо ти боїшся, що я можу осквернити його своїм подихом. Але ти помилятимешся, якщо ставитимешся до мене з недовірою; краще підтримай у мені це солодке збудження, — воно дає мені життя, а тобі нема чого його боятися. Я дуже добре розумію, що твою цнотливість злякали б слова любові, яку ти не хочеш розділити; я знаю, що з гордості ти відштовхнула б вияв пристрасті, яку ти не бажаєш ні будити, ні заохочувати. Заспокойся ж і безбоязно заприсягнися мені бути моєю сестрою й утішницею, а я даю тобі обітницю бути твоїм братом і слугою. Не жадай од мене більшого, — я буду скромний і ненав'язливий. Із мене досить, якщо ти знатимеш, що можеш наказувати й самовладно керувати мною… але не як братом, а як істотою, що віддалася тобі цілком і назавжди.