— Свята була б присутня на обідні, а не лежала в таку хвилину в гарячці, — глибокодумно вирік капелан.
Це мудре зауваження викликало глибоке зітхання у каноніси. Одначе вона все-таки пішла провідати Консуело й виявила в неї сильний жар, супроводжуваний непереборною сонливістю. Було запрошено капелана, який заявив, що хвороба може виявитися дуже серйозною, якщо жар протриває. Він запитав молоду баронесу, як провела ніч її сусідка, чи не дуже була неспокійна.
— Навпаки, — відповіла та, — її зовсім не було чутно. А я, по правді сказати, після всіх її пророкувань і чудесних казок, які вона розповідала останніми днями, очікувала почути в її кімнаті диявольський шабаш. Але, мабуть, сатана відносив її далеко звідси або вона має справу з дуже вихованими бісенятами, тому що, по-моєму, тиша була цілковитою й мій сон жодного разу не було потривожено.
Капеланові ці жарти Амалії дуже не сподобались, а каноніса, в якої брак розуму надолужувався сердечністю, визнала їх попросту недоречними біля постелі важко хворої подруги. Але вона нічого не сказала, приписавши шпильки племінниці ревнощам, які мали, без сумніву, занадто ґрунтовну причину, і запитала капелана, які ліки треба давати Порпоріні.
Він прописав заспокійливий засіб, але виявилося неможливим змусити хвору проковтнути його: зуби її були стиснуті й запечені губи відмовлялися від усякого питва. Капелан визнав це поганою ознакою, але з апатією, що заразила, як на лихо, весь будинок, відклав установлення діагнозу до наступного дня, сказавши: «Подивимося, треба виждати; зараз іще нічого не можна визначити». Такий узагалі був вирок цього ескулапа в рясі.
— Якщо нічого не зміниться, — сказав він, виходячи з кімнати Консуело, — доведеться подумати про те, щоб запросити лікаря. На себе я не візьму лікування такого незвичайного нервового захворювання. Я помолюсь за синьйору; може, беручи до уваги той душевний стан, у якому вона перебувала останнім часом, допомога Господа виявиться більше дійовою, ніж допомога лікарського мистецтва.
Залишивши біля Консуело служницю, всі вирушили готуватися до сніданку. Каноніса власноручно спекла пиріг, смачніший за всі, що будь-коли виходили з її майстерних рук. Вона раділа, уявляючи, з яким задоволенням Альберт після такого тривалого посту поласує своєю улюбленою стравою. Красуня Амалія вляглась у нове сліпуче плаття, розраховуючи, що Альберт, побачивши її такою звабливою, можливо, пошкодує, що кривдив і дратував її. Кожне думало про те, як би порадувати молодого графа. Позабуто було тільки одну істоту, якою, одначе, треба було насамперед зайнятися, — бідну Консуело, ту, кому рідні мали завдячувати поверненням Альберта й кого він, звичайно, жадав скоріше побачити.
Альберт незабаром прокинувся й, не вдаючись до марних спроб усвідомити те, що з ним було напередодні, як це звичайно бувало з ним після нападів божевілля, що вели його до підземного притулку, відразу згадав і свою любов, і щастя, яке дала йому Консуело. Він підхопився, одягся, надушився й побіг обійняти батька й тітку. Радість рідних була невимовна, коли вони побачили, що Альберт цілком у здоровому розумі, що він усвідомлює свою тривалу відсутність, гаряче й ніжно просить їх простити його, обіцяючи ніколи більше не заподіювати їм такого горя й занепокоєння. Він побачив, у якому захваті були його близькі від того, що він повернувся до дійсності. Але він помітив також їхні старання приховати від нього його колишній стан, і його навіть трохи зачепило, що з ним продовжують обходитися як з дитиною, у той час як він знову став чоловіком. Одначе він скорився цій карі, по суті незначній у порівнянні з його провиною, і говорив собі, що дістав рятівне попередження й Консуело буде задоволена, що він зрозумів це й примирився.
Сівши за стіл, оточений пестощами, увагою, турботами, навіть радісними слізьми своєї родини, він із занепокоєнням почав шукати очима ту, котра стала тепер необхідною для його щастя й для його спокою. Він бачив, що її місце порожнє, і не зважувався запитати, чому Порпоріна не з'являється. Каноніса, помітивши, що племінник, здригаючись, обертається щораз, як відчиняються двері, визнала за потрібне заспокоїти його, сказавши, що молода гостя погано спала минулої ночі і тепер відпочиває, побажавши провести частину дня в постелі.
Альберт прекрасно розумів, що його визволителька має знемагати від утоми, але все-таки при цій звістці переляк відбився на його обличчі.
— Тітонько, — звернувся він до каноніси, не маючи сили приховувати далі своє хвилювання, — якби прийомна дочка Порпори була серйозно хвора, ми не сиділи б, я думаю, так спокійно за трапезою та бесідою?