— Прощавайте ж, Консуело, бачачи вашу відразу до себе, я мушу поринути у вічну ніч: як примара, викликана вами на мить, я зумів тільки налякати вас — і тому я повертаюся до своєї могили.
— Ні, ваше життя належить мені, — вигукнула Консуело, обертаючись і стримуючи його. — Ви дали мені обітницю ніколи без мене не входити до цієї печери, і ви не маєте права взяти її назад.
— Навіщо ж хочете ви тягар людського життя покласти на примару? Самотній — лише тінь людини; а той, кого не люблять, самотній усюди й з усіма.
— Альберте! Альберте! Ви надриваєте мені серце! Ходімо, несіть мене звідси! Може, хоч при денному світлі я нарешті розберусь у своїй долі.
Розділ 56
Альберт послухався, і, коли вони почали спускатися зі Шрекенштейну в долину, Консуело відчула, що хвилювання її дійсно вщухає.
— Пробачте мені те страждання, що я заподіяла вам, — мовила вона, злегка опираючись на його руку. — Тепер я не сумніваюся, що в печері в мене був напад божевілля.
— Навіщо згадувати про нього, Консуело? Я ніколи не заговорив би про нього з вами; я прекрасно знаю, що цю хвилину ви хочете викреслити зі своєї пам'яті. Мені також треба постаратися забути про неї.
— Друже мій, я не хочу нічого забувати, але хочу, щоб ви пробачили мені. Якби розповіла я вам дивне видіння, що показалося мені в той час, коли ви виконували ваші чеські мелодії, ви зрозуміли б, що, вразивши й налякавши вас, я була в нестямі. Не можете ж ви допустити, що я забавлялася, граючись вашим розумом і вашим спокоєм… Бог свідок, що я й зараз готова віддати за вас життя.
— Знаю, Консуело, що ви не дорожите своїм життям, а я от почуваю, що чіпко вхопився б за своє, коли б…
— Договорюйте ж!
— Якби мене любили так, як я люблю!
— Альберте, я люблю вас, наскільки це для мене можливо, і, напевно, полюбила б вас, як ви того заслуговуєте, якби…
— Ну, тепер договорюйте ви!
— Якби через непереборні перешкоди це не було злочинно з мого боку.
— Які ж це перешкоди? Я все шукаю їх і не можу знайти. Видно, вони в глибині вашого серця, у ваших спогадах!
— Не будемо говорити про мої спогади: вони такі жахливі, що для мене було б краще вмерти, ніж знову пережити минуле. Але ваше становище у світі, ваше багатство, протидія та обурення ваших рідних — де мені взяти мужність, аби витерпіти все це? У мене немає нічого, крім почуття власної гідності й безкорисливості; що залишиться мені, коли я пожертвую й цим?
— Моя любов і твоя, якби ти любила мене, але я почуваю, що цього немає, і прошу в тебе лише трохи жалості. Як можеш ти бути приниженою, даруючи мені, немов милостиню, крихту щастя? Хто ж із нас двох був би біля ніг іншого? І як може моє багатство знеславити тебе? Якщо воно обтяжує тебе, як і мене, ми могли б негайно ж роздати його бідним. Адже я давним-давно вирішив розпорядитися ним відповідно до своїх смаків і поглядів, тобто позбутися його, коли смерть батька додасть до горя розлуки ще й гіркоту одержання спадщини? Отже, тебе лякає багатство? Але я дав обітницю бідності. Ти боїшся блиску мого імені? Воно підроблене, а справжнє моє ім'я в опалі. Я не поверну його собі, — це було б неповагою до пам'яті батька, — але присягаюся тобі: у тій невідомості, в якій я житиму, ім'я Рудольштадт нікого вже не засліпить, і ти не зможеш дорікнути мені за це. Що ж стосується протидії моїх рідних… О, якби тільки одна ця перешкода! Скажи, що немає іншої, і ти побачиш!
— Це найбільша з усіх перешкод, єдина, яку не в змозі усунути ні вся моя відданість вам, ні вся вдячність.
— Ти брешеш, Консуело! Посмій заприсягтися, що ти говориш правду! Це не єдина перешкода!
Консуело була в нерішучості: вона ніколи не брехала; а з іншого боку, їй хотілося загладити страждання, заподіяні другові, що врятував їй життя й піклувався про неї три місяці, як найніжніша, любляча мати. Вона сподівалася пом'якшити свою відмову, пославшись на перешкоди, які дійсно вважала непереборними. Але наполегливі розпитування Альберта бентежили її, а власне серце було для неї якимось лабіринтом, де вона заплуталася; вона не могла сказати собі з певністю, любить чи ненавидить вона цього дивного чоловіка, до якого її вабила таємнича, могутня симпатія, у той час як непереборний страх і щось схоже на відразу викликали в ній тремтіння при одній думці про шлюб із ним.