— О, який жах! Яка мерзенність! — закричала в нестямі Консуело. — Це страшенний, безглуздий, огидний наклеп! Ціла павутина наклепу!
— Не думайте тільки, що я хоч на секунду повірив усьому цьому, — заперечив Йосиф Гайдн. — Фізіономія старого лікаря так само дурна, як і зла, і ще до того, як його викрили в брехні, я був упевнений, що він обмовляє й верзе дурниці. Але ледь устиг він докінчити свою вигадку, як п'ять чи шість молодиків, які його оточували, стали на захист дівчини, і я в такий спосіб довідався правду. Вони навперебій заходилися звеличувати красу, принадність, скромність, розум і незрівнянний талант Порпоріни. Усім їм була зрозуміла любов до неї графа Альберта, всі заздрили його щастю й захоплювалися старим графом, який погодився на їхній шлюб. Лікаря ж Вецеліуса обізвали брехуном і безумцем. Позаяк при цьому згадувалося про глибоку повагу маестро Порпори до учениці, якій він побажав навіть дати своє ім'я, то мені спало на думку вирушити до замку Велетнів, упасти до ніг майбутньої або, може, вже справжньої графині (кажуть, начебто весілля відбулось, але це тримають поки що в секреті, аби не викликати невдоволення імператорського двору) і, розповівши Порпоріні свою історію, домогтися з її допомогою милості стати учнем її знаменитого учителя.
Кілька хвилин Консуело задумливо мовчала: останні слова Йосифа щодо імператорського двору вразили її. Але незабаром вона знову звернулася до нього.
— Дитя моє, — мовила вона, — не ходіть до замку Велетнів, там немає Порпоріни. Вона не вийшла заміж за графа Рудольштадта, і зовсім невідомо, чи відбудеться цей шлюб узагалі. Щоправда, мова про це була, і мені здається, що наречений і наречена гідні одне одного. Але Порпоріна, незважаючи на свою відданість і дружню прихильність до графа Альберта, незважаючи на глибоку повагу до нього, не визнала можливим поставитися необачно до настільки серйозної справи. Вона зважила, з одного боку, якої шкоди завдала б цій знатній родині, змусивши її втратити прихильність і, можливо, навіть покровительство імператриці, а також повагу інших вельмож і пошану у всьому краї, з іншого ж боку — якої шкоди завдала б собі, відмовившись служити прекрасному мистецтву, яке вона з любов'ю вивчала і якому сміливо вирішила присвятити себе. Вона сказала собі, що жертва велика як з того, так і з іншого боку, і, перш ніж наосліп зважитися на неї, вона мала порадитися з Порпорою, а молодому графові дати час переконатися в міцності свого почуття. І от вона взяла й вирушила до Відня пішки, без провідника й майже без грошей, несучи з собою з усіх запропонованих їй багатств лише чисту совість і гордість бути артисткою, — пішла з надією повернути спокій і розум тому, хто любить її.
— У такому разі це дійсно справжня артистка! Яка вона розумниця і яка в неї благородна душа, якщо вона так учинила! — вигукнув Йосиф, дивлячись на Консуело блискучими очима. — І, якщо не помиляюся, саме з нею я й говорю, перед нею й падаю ниць!
— Так, вона сама простягає вам руку й пропонує свою дружбу, а також обіцяє поклопотатися перед Порпорою. Ми, очевидно, разом будемо продовжувати шлях і, якщо Бог допоможе, як він дотепер допомагав нам обом і як допомагає всім, хто покладає надії тільки на нього, незабаром доберемося до Відня й будемо там брати уроки в того самого вчителя.
— Слава Богу! — зі слізьми радості на очах, у захваті здіймаючи руки до неба, вигукнув Гайдн. — Тож-бо я відчув, дивлячись на вас під час вашого сну, що у вас є щось надзвичайне й моє життя, моя майбутність у ваших руках!..
Розділ 66
Після того як молоді люди познайомилися ближче, приязно розповівши одне одному подробиці свого життя, вони почали думати, як краще дістатися Відня і яких варто вжити запобіжних заходів. Насамперед вони вийняли гаманці й порахували гроші. Консуело все-таки виявилася багатшою за свого супутника. Але їхніх об'єднаних капіталів вистачало тільки на те, щоб без особливих прикростей проробити шлях пішки, не страждаючи від голоду й не проводячи ночі просто неба. Ні про що інше нічого було й мріяти, і Консуело примирилась із цим. Одначе, незважаючи на філософськи веселий настрій дівчини, Йосиф був стурбований і замислений.
— Що з вами? — запитала вона. — Ви, може, боїтеся, що я виявлюся для вас тягарем у дорозі? А я готова битись об заклад, що ходжу краще за вас.