— Ви все маєте робити краще, — відповів він, — але мене тривожить зовсім не це. Мене засмучує й лякає думка, що ваша молодість і краса привернуть до вас жадібні погляди зустрічних, а я малий і кволий і, при всьому бажанні віддати за вас життя, не в змозі буду вас захистити.
— Є про що думати, бідолашний мій хлопчику! Припустимо, що я досить гарна й можу привернути погляди перехожих, але жінка, яка себе поважає, завжди зуміє вселити повагу своїм умінням триматися.
— Хоч ви потвора чи красуня, хоч ви молоді чи старі, зухвалі чи скромні — ви не можете почуватися в безпеці на цих дорогах, заповнених солдатами й усякого роду набродом. Відтоді як укладено мир, країна наповнена військовими, що повертаються до своїх гарнізонів, особливо добровольцями — любителями пригод, які в погоні за легкою наживою після демобілізації грабують перехожих, займаються вимаганням у сільських жителів і взагалі поводяться в провінції, як у завойованій країні. Бідність наша є для нас до певної міри захистом, але досить того, що ви жінка, щоб розбудити їхні звірячі інстинкти. Я серйозно думаю про зміну маршруту. Замість того щоб іти на Пісек і Будвейсс — місця розквартирування військ, через які постійно пересуваються демобілізовані солдати й інший набрід, який нічим од них не відрізняється, — ми вчинимо розсудливіше, спустившись за течією Влтави гірськими, більш або менш пустельними ущелинами, де ніщо не збуджує жадібності цих панів і не штовхає їх до розбою. Ми пройдемо уздовж ріки до Рейхенау й вступимо в Австрію через Фрейштадт. В Австро-Угорщині ми будемо під захистом поліції, менш безпомічної, ніж чеська.
— Ви, значить, знайомі з цією дорогою?
— Я навіть не знаю, чи існує вона, але в мене в кишені є маленька карта; залишаючи Пильзен, я припускав — для різноманітності — повернутися через гори й помандрувати…
— Що ж, нехай буде так. Думка ваша мені до душі, — сказала Консуело, розглядаючи розгорнуту Йосифом карту. — Скрізь є стежки для пішоходів і хатини, готові дати притулок скромним людям із порожньою кишенею. Дійсно, це гірське пасмо приведе нас до Влтави, а далі воно тягнеться вздовж ріки.
— Це найбільше гірське пасмо Богемського Лісу; там розташовані його найвищі вершини, які слугують кордоном між Баварією й Чехією. Ми легко дістанемось до нього, орієнтуючись за цими вершинами, — вони вказують на те, що праворуч і ліворуч ідуть долини, які спускаються до обох провінцій. Позаяк тепер, слава богу, ніщо не тягне мене до цього замку Велетнів, що його ніяк не знайти, я не сумніваюся, що зумію провести вас вірним і найкоротшим шляхом.
— Ходімо ж! — сказала Консуело. — Я цілком відпочила. Сон і ваш чудесний хліб повернули мені сили, і я думаю, що сьогодні зможу пройти ще добрих дві милі. До того ж хочеться якомога швидше піти із цих місць, де я все боюся зустріти кого-небудь зі знайомих.
— Зачекайте, — мовив Йосиф, — у мене майнула блискуча думка!
— Подивимось, яка!
— Якщо вам не гидко переодягтися чоловіком — ваше інкогніто забезпечене, і ви уникнете під час наших нічлігів усіх кепських припущень, які можуть виникнути на адресу дівчини, що подорожує вдвох із парубком.
— Думка непогана, але ви забуваєте, що ми не такі багаті, щоб робити покупки. Крім того, де знайти одяг по моєму зросту?
— Бачите, сама думка ця, мабуть, не прийшла б мені в голову, якби я не мав із собою всього, що потрібно для її виконання. Ми з вами однакового зросту, що робить більше честі вам, аніж мені, а в мене в мішку є зовсім новий костюм, який цілком змінить вашу зовнішність. От історія цього костюма: мені надіслала його моя мила мама; думаючи зробити мені корисний подарунок і бажаючи, щоб я був пристойно одягнений, коли з'явлюся в посольство на заняття з панянками, вона вирішила замовити в себе в селі вишуканий костюм по нашій тамтешній моді. Правда, костюм мальовничий і матерія гарна, ось побачите. Але уявляєте, яке враження я справив би в посольстві та яким вибухом сміху зустріла б мене племінниця пана Метастазіо, якби я показався в цьому сільському козакині й у цих широчезних збористих штанях! Я подякував бідній мамі за її добрий намір, а сам вирішив продати костюм якому-небудь нужденному селянинові або мандрівному акторові. От чому я й захопив його із собою, але, на щастя, не знайшов нагоди збути. Тутешні жителі стверджують, що костюм старомодний, і запитують, польський він чи турецький.
— А от нагода і трапилась! — вигукнула, сміючись, Консуело. — Думка ваша чудова, і мандрівна акторка цілком задовольниться вашим турецьким костюмом, штани в якому, до речі, дуже схожі на спідницю. Купую його у вас, щоправда, у борг, а ще краще — з умовою, що ви відтепер стаєте касиром нашої «скриньки», як висловлюється, кажучи про свою скарбницю, прусський король, і будете оплачувати мої шляхові витрати до Відня.