— Ви завдали мені чимало клопоту, дорогий синьйоре Бертоні, — сказав він. — Коли дівчата повідомили мене, що вас немає в кімнаті й вони не знають, куди ви поділись, я заходився всюди вас шукати й, нарешті, в розпачі, прийшов сюди, де й провів ніч; і от, на свій великий подив, знайшов вас тут. Я вийшов із будинку, коли ще тільки світало, і не уявляв собі, що ви перебуваєте в купі соломи, під носом у цих тварин, які могли вас поранити. Справді, синьйоро, ви занадто відважні й зовсім не думаєте про небезпеку, на яку себе наражаєте.
— Яку небезпеку, милий мій Беппо? — з усмішкою запитала Консуело, простягаючи йому руку. — Ці славні корови не такі вже люті тварини, і я налякала їх більше, ніж вони мене.
— Але, синьйоро, — притишивши голос, заперечив Йосиф, — ви серед ночі забираєтеся в перше-ліпше місце. Інші люди, крім мене, могли бути в цьому хліві — який-небудь грубий холоп або бурлака, менш шанобливий, аніж ваш вірний і відданий Беппо. Подумайте тільки, якби замість тих ясел, де ви спали, ви потрапили в сусідні й у них замість мене розбудили б якого-небудь солдата або неотесаного мужика!
Консуело почервоніла при думці, що спала так близько від Йосифа й зовсім наодинці з ним, у сутінках, але ця зніяковілість тільки посилила її довіру й дружбу до славного юнака.
— Бачите, Йосифе, — промовила вона, — небо не залишає мене й у моїй нерозсудливості, позаяк воно привело мене до вас. Провидіння вчора вранці послало мені зустріч із вами біля джерела, коли ви запропонували мені хліб, довіру й дружбу. Воно ж у цю ніч віддало під ваш захист і мій безтурботний сон.
Тут вона зі сміхом розповіла йому, як кепсько провела ніч у спільній кімнаті з гучною родиною фермера і як добре та спокійно було їй серед корів.
— Виходить, правда, — помітив Йосиф, — що в худоби і приміщення краще, і звичаї не такі грубі, як у людини, що доглядає за нею.
— Саме про це думала і я, засинаючи в яслах. Ці тварини не збудили в мені ні страху, ні відрази; і я дорікала собі за те, що набула таких аристократичних звичок, — тепер товариство мені подібних і зіткнення з бідністю стали для мене зовсім нестерпними. Тому, хто народжений в убогості, не варто було б, зустрівшись знову з нестатком, почувати ту презирливу відразу, якій я піддалась. І якщо серце не зіпсоване в атмосфері багатства, звідки ця зніженість, що спонукала мене сьогодні вночі втекти від смороду й духоти, метушні й гомону цього жалюгідного людського виводка?
— Річ у тому, що охайність, чисте повітря та лад у будинку — законна й настійна потреба всіх вибраних натур, — відповів Йосиф. — Хто народжений артистом, тому властиве відчуття прекрасного, відчуття добра й відрази до всього грубого й потворного. А вбогість потворна. Я теж селянин, і батьки мої народили мене під солом'яним дахом, але вони природжені артисти. У нашому крихітному бідному будиночку чисто, він добре обставлений. Правда, наша бідність межувала з достатком, тоді як крайня нужда, можливо, заглушає все, навіть саме бажання зробити своє життя кращим.
— Бідолашні люди! — мовила Консуело. — Якби я була багатою, зараз би спорудила їм будинок, а якби була королевою, то позбавила б їх усіх цих податків, ченців, євреїв, які їм дошкуляють!
— Якби ви були багаті, ви й не подумали б про це, а народившись королевою, не мали б такого бажання. Такий уже світ.
— Виходить, світ дуже поганий.
— На лихо, так! Якби не було музики, що переносить душу в світ ідеалу, людині, яка усвідомлює, що відбувається в земній юдолі, довелося б убити себе.
— Убити себе легко, але це корисно тільки самому самогубцеві. Ні, Йосифе, треба й багатому залишатися людяним.
— А позаяк це, очевидно, неможливо, то варто було б принаймні всім біднякам бути артистами.
— Зовсім непогана думка, Йосифе! Якби всі нещасні розуміли й любили мистецтво настільки, що змогли б опоетизувати вбогість, тоді б самі собою зникли бруд, розпач, самоприниження й багатії не дозволяли б собі так зневажати й нехтувати бідняків. Усе-таки до артистів почувають деяку повагу.
— Мм… ви перша людина, що подала мені таку думку! — вигукнув Гайдн. — Виходить, у мистецтва можуть бути завдання дуже серйозні, дуже корисні для людства?..
— А ви думали дотепер, що воно є тільки розвагою?
— Ні, але я вважав його хворобою, пристрастю, грозою, що вирує в серці, полум'ям, яке спалахує в нас і переходить від нас до інших… Якщо ви знаєте, що таке мистецтво, скажіть мені.