— Агов, дитя моє, ідіть сюди, човен не дуже перевантажений, і якщо хочете — можете переїхати з нами.
— Дуже вдячний вам, пане, — відповів Гайдн, — ми скористаємося вашим дозволом.
— Ну, діти мої, стрибайте! — сказав той, що спершу звернувся до Консуело, — товариш називав його паном Мейєром.
Иосиф, тільки-но сівши в човен, помітив, що обидва незнайомці дуже уважно і з великою цікавістю поглядають то на Консуело, то на нього. Але обличчя пана Мейєра дихало добротою й веселістю, голос у нього був приємний, манери чемні, а сивувате волосся й батьківський вигляд вселяли Консуело довіру.
— Ви музикант, дитя моє? — запитав її пан Мейєр трохи згодом.
— До ваших послуг, ласкавий пане, — відповіла Консуело.
— Ви теж? — запитав пан Мейєр Йосифа й, указуючи на Консуело, додав: — Це, звичайно, ваш брат?
— Ні, пане, мій друг, — сказав Йосиф, — ми навіть не однієї з ним національності, і він погано розуміє по-німецькому.
— Із якої ж він країни? — продовжував допитувати пан Мейєр, все поглядаючи на Консуело.
— З Італії, пане, — відповів знову Гайдн.
— Хто ж він — венеціанець, генуезець, римлянин, неаполітанець чи калабрієць? — допитувався пан Мейєр, із незвичайною легкістю вимовляючи кожну із цих назв відповідним діалектом.
— О пане, ви, я бачу, можете говорити з будь-яким італійцем, — відповіла нарешті Консуело, боячись затятим мовчанням звернути на себе увагу, — я з Венеції.
— А! Дивовижний край! — вів далі Мейєр, негайно ж переходячи на розмову рідною для Консуело говіркою. — Ви давно звідти?
— Усього півроку.
— І ви мандруєте по світу, граючи на скрипці?
— Ні, він акомпанує на скрипці, — відповіла Консуело, вказуючи на Йосифа, — а я співаю.
— І ви не граєте ні на якому інструменті? Ні на гобої, ні на флейті, ні на тамбурині?
— Ні, мені це зовсім не потрібно.
— Але якщо ви музикальні, ви легко навчилися б, чи не так?
— Звичайно, якби це знадобилося.
— А ви про це не думаєте?
— Ні, я волію співати.
— І ви маєте рацію, одначе вам доведеться взятися за це або хоча б тимчасово перемінити професію.
— Чому ж, пане?
— Та тому, що голос ваш якщо вже не почав, то незабаром почне ламатися; скільки вам років — чотирнадцять, п'ятнадцять, не більше?
— Так, близько цього.
— Ну, так не мине й року, як ви заспіваєте жабою, і далеко ще не відомо, чи обернетеся ви знову на солов'я. Для хлопчика завжди небезпечний перехід від дитинства до юності, — іноді буває так: виросте борода, а голос пропаде. На вашому місці я вчився б на флейті, з нею завжди заробиш на шматок хліба.
— Там видно буде.
— А ви, шановний, граєте тільки на скрипці? — звернувся пан Мейєр до Йосифа по-німецькому.
— Пробачте, пане, — відповів Йосиф, у свою чергу переймаючись довірою до доброго Мейєра, що зовсім не збентежив Консуело, — я граю потрошку на кількох інструментах.
— На яких же, приміром?
— На клавесині, арфі, флейті — потроху на всіх пробую грати, тільки-но випадає нагода повчитися.
— Із такими талантами ви зовсім даремно блукаєте великими дорогами — це тяжке ремесло. Товаришеві вашому, що й молодший і слабкіший за вас, це зовсім не під силу — він уже кульгає.
— Ви це помітили? — сказав Йосиф, який теж прекрасно бачив, що супутниця його накульгує, хоча вона й не зізнавалася, що ноги в неї опухли й болять.
— Я добре бачив, з якими труднощами він допхався до човна, — сказав Мейєр.
— Що поробиш, пане! — мовив Гайдн, приховуючи під виглядом філософської байдужості свою прикрість. — Народжуєшся ж не тільки для благ, і коли доводиться страждати — страждаєш!
— А хіба не можна жити і щасливіше й пристойніше, улаштувавшись на одному місці? Неприємно, що такі розумні й скромні юнаки, якими ви мені здаєтеся, займаються бродяжництвом. Повірте людині, у якої є діти і яка, цілком імовірно, ніколи більше не зустрінеться з вами, друзі мої. Таке життя, сповнене пригод, убиває й розбещує людину. Запам'ятайте мої слова.
— Спасибі за добру пораду, пане, — мовила, ласкаво усміхаючись, Консуело, — можливо, ми нею скористаємося.
— Нехай почує вас Господь, мій маленький гондольєре, — сказав пан Мейєр Консуело, що машинально, за народною венеціанською звичкою, схопила весло й почала ним гребти.
Човен пристав до берега, зробивши досить великий гак через швидкий плин. Пан Мейєр приязно попрощався з молодими музикантами, побажавши їм доброго шляху, а його мовчазний супутник розплативсь із човнярем, не дозволивши молодим людям заплатити за себе. Чемно подякувавши своїм супутникам, Консуело та Йосиф почали підніматися стежкою, що вела до гір, тоді як обидва незнайомці пішли в тому ж напрямку, тримаючись низького берега ріки.