— Не будемо вибиратися з лісу, — запропонував Йосиф, — вони з'являться сюди й із цього підвищення побачать нас, хоч куди б ми попрямували.
Із хвилину Консуело вагалася, але, оглянувши швидким поглядом місцевість, сказала Йосифу:
— Ліс занадто малий, надовго ми не зникнемо в ньому. Спереду ж дорога й надія зустрітися з ким-небудь.
— Та це та сама дорога, якою ми щойно їхали! — вигукнув Йосиф. — Дивіться, вона огинає пагорб і піднімається праворуч до місця, звідки ми втекли. Варто одному з них сісти на коня, і він наздожене нас, перш ніж ми встигнемо спуститися.
— Це ще невідомо, — сказала Консуело. — 3 гори ж бігти легко. А там на дорозі хтось піднімається в напрямку до нас. Вся річ у тім, аби дістатися туди раніше, ніж нас наздоженуть. Біжімо!
Ніколи було втрачати часу на міркування, і Йосиф поклався на інтуїцію Консуело. Умить спустилися вони з пагорба й ледь встигли добратися до перших заростей, як почули біля узлісся голоси своїх переслідувачів. Цього разу вони вже не відгукнулись, а лише дужче кинулися бігти під захистом дерев і чагарників, поки аж наткнулися на струмок із крутими берегами, якого не було видно з-за дерев. Довга дошка слугувала кладкою через нього. Втікачі перебралися по ній, а потім кинули дошку У воду.
Опинившись на іншому березі, вони продовжували спускатись уздовж струмка, увесь час під прикриттям густої рослинності. Не чуючи більше голосів, вони вирішили, що переслідувачі або втратили їх з очей, або, не сумніваючись більше щодо їхніх намірів, вишукують спосіб заскочити їх зненацька. Та незабаром берегові зарості скінчились, і вони зупинилися, боячись, що їх помітять. Йосиф обережно висунув голову крізь останні кущі й побачив одного з розбійників на варті біля узлісся, а іншого (імовірно, то був синьйор Пістолет, у чиїй жвавості вони вже пересвідчилися) біля підніжжя пагорба, неподалік од річки. У той час як Йосиф вивчав розташування супротивника, Консуело рушила в бік дороги й майже відразу повернулася до свого супутника.
— Екіпаж, — мовила вона, — ми врятовані! Необхідно добратися до нього раніше, ніж наш переслідувач здогадається переправитися через струмок.
Вони побігли до дороги навпростець, незважаючи на те, що їхній шлях пролягав по відкритій місцевості. Екіпаж учвал мчав їм назустріч.
— О боже мій! — вигукнув Йосиф. — Що, коли це екіпаж їхніх спільників?
— Ні, — відповіла Консуело, — це карета шестериком, із двома форейторами та двома машталірами. Говорю тобі, ми врятовані, ще трошки мужності!
Дійсно, треба було якомога скоріше дістатися дороги: синьйор Пістолет помітив їхні сліди на піску біля струмка. Він був сильний і швидкий, як дикий кабан. Сліди миттю привели його до паль, на яких раніше лежала дошка. Угадавши хитрість утікачів, він уплав перебрався через струмок, розшукав на іншому березі сліди й тепер уже подався через кущі. Тут він побачив утікачів, що пробиралися серед заростей вересу… але побачив також і карету. Він зрозумів їхній намір і, не маючи можливості перешкодити його здійсненню, знову сховався в кущі й став чекати.
Крик двох молодих людей, прийнятих спершу за жебраків, не зупинив карети. Мандрівники кинули кілька дрібних монет, а супроводжуючі їх форейтори, бачачи, що наші втікачі, замість того щоб їх підняти, продовжують бігти до дверцят карети, понеслися від них навскач, намагаючись позбавити своїх панів такої настирливості. Консуело, засапавшись і знемагаючи (як зазвичай трапляється перед досягненням мети), не в змозі була вимовити жодного звуку, а тільки продовжувала бігти за вершниками, із благанням простягаючи до них руки. Йосиф же, вчепившись за дверцята карети, ризикуючи зірватися й бути розчавленим, кричав переривчастим голосом:
— Допоможіть! Допоможіть! За нами погоня! Грабіжники! Розбійники!
Одному з двох мандрівників, що сиділи в кареті, нарешті вдалося розібрати ці уривчасті слова. Він подав знак форейторові, і той зупинив машталірів. Одразу Консуело випустила вуздечку іншого форейтора, за яку, незважаючи на біг коня й хлист, що загрожував їй, вона було вхопилась, і підійшла до Йосифа. Лице її, збуджене бігом, вразило мандрівників, і вони почали переговори.
— Що це значить? — запитав один із них. — Нова манера випрошувати милостиню? Вам подали, чого ж вам іще треба? Чому ви не відповідаєте?
Консуело, здавалося, готова була сконати. Йосиф, ледве відсапуючись, міг тільки вимовити: