— Так, — мовила Консуело, — вони постачають людське м'ясо по стільки-то за унцію! Ах, ваш великий король — справжнє страховисько! Але будьте певні, пане бароне, можете говорити вільно: ви зробили величезне благодіяння, звільнивши бідолашного дезертира, і я зволів би винести катування, призначені йому, ніж вимовити слово, що може вам зашкодити.
Тренк, людина по натурі гаряча, не визнавав обережності, до того ж він був такий озлоблений незрозумілою для нього суворістю й несправедливістю Фрідріха, що йому робило гірку приємність викривати перед графом Ґодіцем беззаконня того самого державного ладу, свідком і співучасником злодіянь якого він був сам у дні свого благоденства, коли погляди його були не настільки справедливі й суворі. Тепер же, хоч він і дістав, незважаючи на таємні переслідування, важливе доручення до Марії-Терезії, очевидно завдяки довірі короля, барон починав ненавидіти свого володаря й занадто відверто виявляв свої почуття. Він змальовував графу страждання, рабство й розпач численної прусської армії, дуже цінної під час війни, але настільки небезпечної у мирний час, що довелося для приборкання її вдатися до системи нечуваного терору й жорстокості. Розповів і про епідемію самогубств, яка лютує в армії, і про злочини, вчинювані солдатами, навіть чесними й набожними, з єдиною метою домогтися смертного вироку й позбутися таким шляхом жахів життя, на яке їх прирекли.
— Чи повірите, — говорив він, — солдати жагуче прагнуть потрапити до лав так званих піддоглядних. Треба вам сказати, що ці піддоглядні поповнюються за рахунок рекрутів-іноземців (головним чином викрадених), а також за рахунок прусської молоді. На початку своєї військової кар'єри, що закінчується для них тільки разом із життям, усі вони, особливо в перші роки, впадають у безмірний розпач. Їх розбивають на ряди і, як у мирний, так і у воєнний час, змушують марширувати поперед шеренги солдатів більш покірних — або більш рішучих, — кожен із яких дістав наказ стріляти в кожного, хто йде перед ним, при найменшій спробі до втечі або непокори. Якщо ж шеренга, якій доручено цю екзекуцію, не виконає її, то наступна за нею шеренга, що складається з людей іще більш байдужих і більш жорстоких (а такі зустрічаються серед старих, зачерствілих вояків і добровольців, майже поголовних негідників), зобов'язана стріляти в обидві передні, і так далі, у випадку якщо й третя схибить при виконанні екзекуції, то — наступна, і так далі. Таким чином, кожний солдат має під час бою ворога перед собою й ворога позаду, але близьких — товаришів або братів по зброї — немає ні в кого. Усюди насильство, смерть і жах. Тільки таким чином, говорить великий Фрідріх, створюються непереможні солдати. Отож у цих саме лавах і домагається юний прусський солдат бажаного місця, а домігшись його і втративши всяку надію на порятунок, він кидає зброю й тікає, щоб викликати на себе кулі своїх товаришів. Цей розпачливий порив рятує деяких; їм часом ціною ризику й неймовірної небезпеки вдається втекти, а іноді й перейти до ворога. Король прекрасно знає, з яким жахом ставляться в армії до його залізного ярма. І вам, можливо, відомий дотеп, що він його сказав своєму племінникові, герцогові Брауншвайгському, який був присутнім на одному з його великих оглядів і не переставав захоплюватися прекрасною виправкою солдатів і блискучими маневрами війська.
«Вас дивує, — звернувся до нього Фрідріх, — таке збіговисько красенів і цілковита їхня єдність, а мене незрівнянно більше дивує щось інше».
«Що ж?» — запитав молодий герцог.
«Та те, що нам із вами не загрожує серед них небезпека», — відповів король.
— Бароне, дорогий бароне! — заперечив граф Ґодіц. — Це зворотний бік медалі. Чудес люди не творять. Чи міг би Фрідріх бути найвидатнішим полководцем свого часу, якби він відзначався голубиною лагідністю?.. Знаєте що? Не говоріть більше про нього. А то, мабуть, ви змусите мене, природного ворога Фрідріха, захищати короля проти вас, його ад'ютанта й улюбленця!
— По тому, як він поводиться зі своїми улюбленцями, коли на нього найде примха, можна судити про те, як він ставиться до рабів. Але ваша правда: не будемо більше говорити про нього, а то в мене є диявольське бажання повернутися в ліс і власними руками передушити його старанних постачальників людського м'яса, яких я пощадив через дурну й боягузливу розсудливість!
Великодушна гарячність барона припала до душі Консуело. Вона з цікавістю слухала його жваві розповіді про прусське військове життя, але не знала, що в сміливому обуренні барона є частка особистого невдоволення, тоді як їй він здавався людиною винятково шляхетною. Справді, у душі Тренка була безсумнівна шляхетність. Гордий молодий красень не був народжений для низькопоклонства. Він дуже відрізнявся від свого новопридбаного в дорозі друга, гордовитого багатія Ґодіца. Граф, що в дитинстві сповнював жахом і розпачем своїх вихователів, нарешті дістав змогу діяти самостійно, і хоча тепер він уже вийшов із віку буйних витівок, усе-таки в його манерах і розмовах залишилося багато хлоп'ячого; і це суперечило його геркулесовій фігурі й гарному обличчю, що трохи поблякло за сорок років постійної нездержливості й перевтоми. Поверхові знання, якими він інколи любив хвастонути, були почерпнуті ним винятково з романів, із модної філософії та з відвідування театрів. Він уявляв себе артистом, але й у цьому, як у всьому, йому бракувало витонченості й глибини. Однак його панська постава, вишукана люб'язність і веселі дотепи зачарували юного Гайдна, і він подобався йому набагато більше, ніж барон, можливо, ще тому, що до останнього з явною цікавістю ставилася Консуело.