Барон, навпаки, здобув добру освіту. Хоча блиск придворного життя й егоїзм кипучої молодості настільки захоплювали його часом, що він забував про істинну цінність людської величі, у глибині душі його збереглися незалежність почуттів і твердість принципів, вироблених серйозним читанням і добрим вихованням. Його гордий характер міг змінитися під впливом лестощів і догідництва, але досить було найменшої несправедливості, щоб він розлютився і втратив самовладання. Красень паж Фрідріха омочив губи в кубку з отрутою, але любов — любов безмежна, смілива, екзальтована — знову воскресила в ньому відвагу й твердість. Уражений у саме серце, він підвів голову, кидаючи виклик тиранові, що прагнув поставити його на коліна.
У той час, про який ми оповідаємо, йому було на вигляд не більше двадцяти років. Цілий ліс каштанового волосся, яким він не хотів жертвувати заради дисциплінарних установлень Фрідріха, отіняв його високе чоло. Гарної статури, з очима, що іскряться, чорними як смола вусиками й білими як алебастр, але сильними, як в атлета, руками, він мав голос не менш свіжий і мужній, аніж його лице, думки й любовні сподівання. Консуело все думала про таємничу любов, про яку він безперестану згадував, але це почуття вже не здавалось їй смішним з тієї хвилини, як дівчина помітила, що пориви відвертості змінювалися в барона раптовою стриманістю, що вказувало на природну безпосередність і цілком зрозумілу недовіру, що породжувала постійну внутрішню боротьбу із самим собою та з долею. Консуело мимоволі раз у раз замислювалася над тим, хто ж дама серця юного красеня, і ловила себе на думці, що якнайщиріше бажає успіху цим двом романтичним закоханим. День здався їй не настільки довгим, як вона очікувала, боячись тяжкого перебування віч-на-віч з двома незнайомцями з далекого їй кола. У Венеції вона дістала уявлення про ввічливість, а в замку Велетнів набула звички до неї, так само як і до м'яких манер та вишуканого мовлення, що були приємною особливістю того товариства, яке у ті часи заведено було називати добірним. Із властивою їй стриманістю вона не вступала в розмову, поки до неї не звернуться, і спокійно обмірковувала на волі все, про що їй доводилося чути. Ні барон, ні граф, очевидно, не помітили, що вона переодягнена. Барон не звертав ніякої уваги ні на неї, ні на Йосифа: якщо він і кидав їм кілька слів, то робив це між іншим, продовжуючи почату розмову з графом; але незабаром, захопившись, він забував навіть і про нього, розмовляючи, здавалось, із власними думками, як людина, чий розум живиться власним внутрішнім вогнем. Що ж стосується графа, то він був то поважний, як монарх, то жвавий, як французька маркіза. Він виймав із кишені тонкі таблички зі слонової кістки й щось заносив на них із зосередженим виглядом мислителя чи дипломата, потім, наспівуючи, перечитував, і Консуело бачила, що це французькі солоденько-любовні віршики. Часом він декламував їх баронові, а той, не слухаючи, вважав їх чудесними. Іноді граф покровительським тоном звертався до Консуело, запитуючи її з робленою скромністю:
— Як вам вірші, юний мій друже? Адже ви розумієте по-французькому, чи не так?
Консуело набридла вдавана поблажливість Ґодіца, який, очевидно, хотів її вразити; вона не стрималася й указала йому на дві-три помилки в його чотиривірші «До краси». Мати навчила Консуело гарним зворотам в іноземних мовах, якими сама співала з легкістю й навіть деякою вишуканістю. Консуело, допитлива й музикальна, в усьому шукаючи гармонію, міру та ясність, згодом глибше засвоїла із книг правила різних мов. Вправляючись у перекладі ліричних віршів і пристосовуючи іноземні слова до народних пісень, вона звертала особливу увагу на наголоси, щоб орієнтуватись у вимові й ритмі. Таким шляхом їй удалося добре вивчити віршування декількох мов, а тому не коштувало великих зусиль вказати моравському поетові на його огріхи.