— Там біля воріт, — почала стара, — волоцюга, співачка з театру; видає себе за знаменитість, а вигляд у неї й розмова розпусної дівки. Вона запевняє, що зараз народить, а кричить і свариться, як тридцять чортів, разом узятих. Хоче народити у вашому будинку. Подумайте, чи підходяща це для вас справа?
У каноніка вирвався жест відрази, — очевидно, він збирався відмовити.
— Пане каноніку, — звернулася до нього Консуело, — хай хоч хто ця жінка, вона страждає, життя її, можливо, у небезпеці, так само як і життя безневинного створіння, якого Бог прикликає в цей світ, — і релігія велить вам прийняти його по-християнському й по-батьківськи. Правда ж, ви не покинете нещасну, не допустите, щоб вона загинула, стогнучи, біля ваших дверей?
— А що, вона заміжня? — холодно запитав канонік після хвилинного роздуму.
— Цього я не знаю; можливо. Але що до того? Господь посилає їй щастя бути матір'ю. Лише він має право її судити…
— Вона сказала своє ім'я, пане каноніку, — енергійно втрутилася Бриґіта, — напевно, ви маєте її знати, ви ж водитеся з усіма комедіантами Відня. Її звати Корилла.
— Корилла! — вигукнув канонік. — Вона бувала у Відні, і я багато про неї чув; кажуть, у неї прекрасний голос.
— Ну от, заради її голосу накажіть відчинити ворота! Вона лежить на піску, на самій дорозі, — наполягала Консуело.
— Але ж це жінка легкої поведінки, — заперечив канонік. — Два роки тому в неї була скандальна історія у Відні.
— Пане каноніку, у вас є чимало заздрісників. Народи тільки у вашому будинку пропаща жінка… у цьому, повірте, не вбачать випадковості, а справи милосердя й поготів. Адже вам відомо, що канонік Герберт претендує на ювілярство й він уже позбавив маєтків одного молодого священика під приводом, начебто той недбало ставився до церковних служб заради дами, що завжди в ці години в нього сповідалася. Пане каноніку, таку бенефіцію, як ваша, легше втратити, ніж здобути.
Ці слова раптом зробили вирішальну дію. Канонік сприйняв їх у святилище своєї розсудливості, хоча прикинувся, що пропустив повз вуха.
— За двісті кроків звідси є постоялий двір, — мовив він, — нехай цю даму відвезуть туди. Вона знайде там усе, що їй треба, і їй буде там трохи зручніше й пристойніше, ніж у будинку холостяка. Ідіть, скажіть їй це, Бриґіто, і, прошу вас, тримайте себе з нею чемно, як можна чемніше. Вкажіть форейторам, де розташований постоялий двір. А ви, діти мої, — звернувся він до Консуело та Йосифа, — ходімо зі мною розбирати фугу Баха, поки нам готують сніданок.
— Пане каноніку, — почала схвильовано Консуело, — невже ви покинете…
— Ах! — вигукнув засмучено канонік. — Зачахла найкрасивіша з моїх волкамерій! Говорив же я садівникові, що він недостатньо часто її поливає. Найрідкісніша, найчудовіша рослина мого саду! Це щось фатальне! Гляньте, Бриґіто! Покличте-но садівника, я його проберу.
— Перш за все я прожену знамениту Кориллу, — відповіла, віддаляючись, Бриґіта.
— І ви згодні з цим? Ви це наказуєте, пане каноніку? — вигукнула з обуренням Консуело.
— Не можу вчинити інакше, — відповів він лагідно, але спокійним тоном, який говорив про непохитну рішучість, — і бажаю, щоб про це більше не було мови. Ходімо ж, я вас чекаю, почнемо музикувати!
— Ніякої музики тут для нас не може бути! — збуджено відповіла Консуело. — Ви байдужа людина й нездатні зрозуміти Баха. Нехай загинуть ваші квіти й ваші плоди! Нехай пропадуть від морозу жасмин і ваші найкрасивіші дерева! Ця родюча земля, що приносить вам усе в такому достатку, не мала б нічого народити, крім тернів, тому що ви безсердечні, ви викрадаєте дарунки неба й не вмієте використовувати їх для гостинності!
У той час як Консуело говорила, вражений канонік озирався навкруги, немов боячись, як би прокляття небес, яке закликалося цією палкою душею, не обрушилося на його дорогоцінні волкамерії та улюблені анемони. Висловивши все, Консуело кинулася до воріт, які як і раніше були на замку, перелізла через них і пішла за каретою Корилли, що прямувала кроком до жалюгідного шинку, без усякої підстави нагородженого каноніком званням постоялого двору.
Розділ 79
Иосиф Гайдн уже звик підкорятися раптовим рішенням своєї подруги, але, більш завбачливий і спокійний, аніж Консуело, він наздогнав її лише після того, як збігав до будинку за дорожньою торбинкою, нотами, а головне — за скрипкою, джерелом існування, утішницею й веселою супутницею їхньої подорожі.