— А хіба не можна вмовити вашого графа Альберта переїхати до Відня, до Венеції або до Дрездена, до Праги — словом, до якого-небудь музичного міста? Адже ви будете достатньо багатими, щоб оселитися де завгодно, оточити себе музикантами, займатися мистецтвом і надати марнославству Порпори свободу дій, не перестаючи піклуватися про нього.
— Як можеш ти задавати мені таке питання після того, як я розповіла тобі, про здоров'я й характер Альберта? Хіба може бувати в юрбі злих і дурних людей, іменованій світом, людина, якій обтяжливо бачити байдуже обличчя! А з якою іронією, з якою холодністю та презирством поставився б світ до цього святого, до цього фанатика, який нічого не розуміє ні в його законах, ні в його звичаях, ні в його звичках. Альберта настільки ж небезпечно піддавати таким випробуванням, як і старатися, щоб він забув мене, хоча зараз я й намагаюся це зробити.
— Одначе будь-яке лихо здасться йому менш страшним, аніж розлука з вами, запевняю вас. Якщо Альберт вас любить по-справжньому, він усе витерпить. А якщо він не любить настільки, щоб усе витерпіти й на все погодитися, він вас забуде.
— Ось чому я чекаю й нічого не вирішую. Підбадьорюй мені, Беппо, і не залишай мене, — нехай буде хоч одна душа, якій я могла б вилити своє горе і яка б підтримувала в мені надію.
— О сестрице! Будь спокійна! — вигукнув Йосиф. — Якщо мені судилося принести тобі хоч маленьке полегшення, я безмовно буду терпіти всі спалахи Порпори; готовий навіть виносити його побої, якщо це може відволікти його від бажання мучити й засмучувати тебе.
Розмовляючи з Йосифом, Консуело не переставала працювати: готувала з ним для всіх трьох, лагодила білизну Порпори. Вона додала необхідні для маестро меблі, заносячи непомітно до кімнати одну річ за іншою. Прекрасне крісло, дуже широке й добре набите волоссям, замінило солом'яний стілець, на якому він давав відпочинок своїм старечим, одряхлілим кісткам. Солодко поспавши в ньому після обіду, він насупив брови й здивовано запитав, звідки взялося таке гарне крісло.
— Хазяйка прислала його сюди; це старе крісло заважало їй, і я погодилася поставити його в куток, аж поки воно їй знадобиться.
Консуело обновила також і матраци вчителя, але він не зробив ніяких зауважень щодо зручності ліжка, сказавши лише, що останніми ночами він перестав страждати від безсоння. Консуело відповіла, що це варто приписати каві й утриманню від горілки. Одного разу вранці Порпора, надягши чудовий халат, зі стурбованим виглядом запитав Йосифа, де він його розшукав. Йосиф, як було домовлено з Консуело, відповів, що, прибираючи в старій скрині, знайшов цей халат на дні.
— А я думав, що не привозив його сюди, — зауважив Порпора. — Однак це ж той самий, що був у мене у Венеції, принаймні він того ж кольору.
— А який же ще? — втрутилася Консуело, потурбувавшись про те, щоб колір нового халата нагадував «покійний» венеціанський.
— Але він мені здавався більш поношеним, — сказав маестро, оглядаючи свої лікті.
— Ще б пак, — знову заговорила Консуело, — я вставила нові рукави.
— А із чого ж?
— Із підкладки.
— А! Жінки дивовижні, вони вміють із усього діставати користь…
Коли було принесено новий костюм і Порпора поносив його два дні, то, хоча костюм і був одного кольору зі старим, маестро зачудувався його свіжістю; особливо ґудзики, дуже красиві, навели його на роздуми.
— Це не мій костюм, — пробурчав старий.
— Я звеліла Беппо віднести його в чистку: ти вчора ввечері наробив на ньому плям. Його випрасували, от він і здається більш новим.