— Все це дуже таємниче й зовсім надзвичайно, — вимовив наполовину переможений канонік, — ви говорите, що нещасна, дитину якої я всиновив, була вашим ворогом, вашою суперницею… А хто ви самі, Бертоні, — пробачте, це ім'я все вертиться в мене на язиці. Скажіть, як відтепер я маю називати вас?
— Мене звати Порпоріна, — відповіла Консуело, — я учениця Порпори, оперна співачка.
— А! Прекрасно! — сказав канонік із глибоким зітханням. — Я мав би сам про це здогадатися з того, як ви зіграли свою роль. Що ж до вашого чудового музичного таланту, мені не доводиться більше йому дивуватися. Ви пройшли гарну школу. Чи можу я задати вам запитання: пан Беппо — ваш брат… чи ваш чоловік?
— Ні те, ні інше: він мій брат по духу, і тільки брат, пане каноніку. Повірте, якби я не була так само цнотлива душею, як ваша превелебність, я не осквернила б своєю присутністю святості вашого житла.
У голосі Консуело звучала така переконливість, що канонік піддався його зачаруванню, як завжди піддаються голосу щирості чисті, правдиві серця. Він відчув, як із душі його мовби скотився важкий камінь, і, повільно прогулюючись зі своїми юними друзями, заходився розпитувати Консуело з ніжністю та симпатією, які мало-помалу знову оволоділи його серцем. Вона коротенько розповіла йому, не називаючи імен, про головні обставини свого життя: про заручини з Андзолето біля постелі вмираючої матері, про зраду нареченого, про ненависть Корилли, про образливі наміри Дзустіньяні, про поради Порпори, про від'їзд із Венеції, про прихильність до неї Альберта, про пропозицію родини Рудольштадт, про власну свою нерішучість і сумніви, про втечу із замку Велетнів, про зустріч із Йосифом Гайдном, про їхню подорож, про свій жах і співчуття біля одра страдниці Корилли, про свою вдячність каноніку за покровительство, виявлене дитині Андзолето, нарешті — про приїзд до Відня і навіть про зустріч напередодні з Марією-Терезією.
Иосиф до цього не знав усієї історії Консуело. Вона ніколи не говорила йому про Андзолето, і те, що вона розповіла про свою колишню любов до цього негідника, не особливо його вразило, але її великодушність стосовно Корилли й турбота про дитину справили на нього таке сильне враження, що він одвернувся, приховуючи сльози. Канонік своїх не стримував. Розповідь Консуело, стисла і щира, подіяла на нього так, ніби він прочитав прекрасний роман; а позаяк досі він не прочитав жодного роману, то цей виявився для нього першим, який прилучав його до бурхливих переживань чужого життя. Щоб уважно слухати Консуело, канонік сів на лаву і, коли вона скінчила, вигукнув:
— Якщо все розказане вами — істина, а я думаю й, як мені здається, почуваю це у своєму серці з волі Всевишнього, то ви свята… свята Цецилія, що повернулася на землю! Відверто зізнаюся вам: у мене ніколи не було упередження стосовно театру, — додав він після хвилинного мовчання й роздумів, — і ви переконуєте мене в тому, що й там можна врятувати душу, як у будь-якому іншому місці. Безсумнівно, якщо ви залишитеся так само чистою і благородною, як були дотепер, дорогий мій Бертоні, то заслужите царства Божого! Кажу вам те, що думаю, дорога моя Порпоріно!
— А тепер, ваша превелебносте, — сказала, підводячись, Консуело, — перш ніж я попрощаюся з вами, розкажіть мені про маленьку Анджелу.
— Анджела здорова й відмінно почувається, — відповів канонік. — Моя садівниця невсипуще піклується про дівчинку, і я постійно бачу, як вона гуляє з нею у квітнику. Дівчинка виросте серед квітів, сама як квітка, на моїх очах, а коли настане час подбати про освіту й виховання її в християнському дусі, я подбаю про це. Покладіться в цьому на мене, діти мої. Те, що мною було обіцяно перед лицем Всевишнього, буде свято виконано. Очевидно, її мати не буде заперечувати моїх турбот, адже, живучи у Відні, вона жодного разу навіть не поцікавилася своєю дочкою.
— Вона могла це зробити й обхідним шляхом, без вашого відома, — зауважила Консуело. — Я не можу припустити, щоб мати була настільки байдужа. Але Корилла домагається запрошення на імператорську сцену. Вона знає, що її величність дуже сувора й не робить протегування людям із заплямованою репутацією. Для Корилли важливо приховати свої гріхи хоча б до підписання контракту. Будемо ж зберігати її таємницю!