— Метастазіо в питаннях мистецтва тепер керує імператрицею.
— Метастазіо в питаннях мистецтва порадить імператриці тільки те, що буде бажано їй; і хоч скільки б говорили про фаворитів і радників її величності… я бачила обличчя імператриці й запевняю вас, маестро, що Марія-Терезія занадто великий політик, аби мати коханців, і занадто владна монархиня для того, щоб мати друзів.
— Ну, тоді треба здобути прихильність самої імператриці, — заклопотано мовив Порпора. — Тобі треба якось уранці проспівати в її покоях і домогтися розмови з нею. Запевняють, що вона любить людей тільки доброчесних. Якщо Марія-Терезія дійсно володіє тим орлиним поглядом, який їй приписують, вона зрозуміє, яка ти, і віддасть тобі перевагу. Я пущу в хід усе, для того щоб вона побачила тебе віч-на-віч.
Розділ 90
Якось уранці Йосиф натирав підлогу в передпокої Порпори: він зовсім випустив із уваги, що перегородка тонка, а сон маестро чутний, і машинально почав наспівувати напівголосно якусь музичну фразу, що прийшла йому в голову, супроводжуючи спів ритмічним рухом щітки. Порпора, незадоволений, що його розбудили завчасно, нервово заворушився в ліжку, намагаючись знову заснути, одначе, переслідуваний звуком гарного свіжого голосу, що співає вірно й легко граціозну, прекрасно оброблену музичну фразу, маестро накинув халат і, зачарований мелодією, хоча в той же час трохи досадуючи на артиста, що не дочекався його пробудження й безцеремонно з'явився до нього складати свої арії, устав і подивився в замкову щілину. Яким же був його подив: співав Беппо, співав і мріяв, розвиваючи свою музичну ідею й продовжуючи із заклопотаним виглядом прибирання кімнати.
— Що ти там співаєш? — громовим голосом звернувся до юнака маестро, несподівано відчиняючи двері.
Иосиф розгубився, немов людина, раптом розбуджена від сну, ледве було не кинув щітку з мітелкою й не вибіг щодуху з будинку. Хоча Гайдн давно вже втратив надію стати учнем Порпори, він усе-таки вважав за щастя слухати, як Консуело займається з маестро, і користуватися нишком, під час відсутності вчителя, уроками своєї великодушної подруги. Тому він нізащо на світі не хотів бути вигнаним і поспішив збрехати, щоб розвіяти підозри.
— Що я співаю? — повторив він зніяковіло. — Та я сам не знаю, маестро.
— Хіба співають те, чого не знають? Ти брешеш!
— Запевняю вас, маестро, справді не знаю! Ви так мене налякали, що я вже забув. Звичайно, я страшно винуватий, що співав біля вашої кімнати. Дуже вже я неуважний; мені здалося, що я десь далеко звідси й у цілковитій самотності, тож подумав: «Тепер ти можеш співати, нікого немає, хто б тобі сказав: «Замовкни, невігласе: співаєш фальшиво. Замовкни, тварюко: ти так і не міг навчитися музики»».
— Хто сказав тобі, що ти співаєш фальшиво?
— Так усі говорили.
— А я кажу тобі, — закричав суворим голосом маестро, — що ти співаєш не фальшиво. Хто ж пробував навчати тебе музики?
— Ну… наприклад, маестро Рейтер, якого голить мій друг Келлер; і Рейтер прогнав мене з уроку, говорячи, що як я є осел, так ним і залишуся.
Иосифу досить добре були відомі антипатії маестро, щоб знати, якої невисокої думки той був про Рейтера; він навіть розраховував увійти в милість до Порпори, якщо Рейтер погано відгукнеться при ньому про свого колишнього учня. Але Рейтер під час своїх нечастих відвідин цього будинку, зустрічаючи Йосифа в передпокої, навіть не бажав упізнавати його.
— Маестро Рейтер сам осел, — крізь зуби процідив Порпора. — Але справа не в цьому, — додав він уже голосно, — я хочу знати, звідки ти вивудив свою музичну фразу.
І маестро проспівав ту фразу, яку по неуважливості Йосиф змусив його прослухати десять разів підряд.
— Ах, цю! — сказав Гайдн: йому здалося, що маестро вже трохи краще налаштований, хоч він і боявся ще вірити цьому. — Я чув, як її співала синьйора.
— Консуело? Моя дочка? А я цього не знаю. Ах! Так ти, виходить, підслухуєш під дверима?
— О ні, пане! Але музика лине з кімнати в кімнату й доходить до кухні — мимоволі чуєш…
— Мені не подобаються служники з такою пам'яттю, служники, які виспівуватимуть на вулиці наші не видані ще твори. Ти сьогодні ж укладеш свої речі й увечері вирушиш шукати собі місце.
Вирок маестро як громом уразив бідолашного Йосифа, і він, заплакавши, пішов на кухню. Незабаром до нього з'явилася Консуело й, вислухавши розповідь про його халепи, заспокоїла його та обіцяла все залагодити.