— Я запитала вас, пані, як ім'я молодика, що живе з вами в маестро Порпори, а ви мені не відповіли, — знову мовила імператриця крижаним тоном.
— Його звати Йосиф Гайдн, — не бентежачись, проговорила Консуело.
— Отже, з любові до вас він вступив у служіння до маестро Порпори як лакей, причому маестро Порпора не підозрює дійсних намірів молодика, а ви, знаючи їх, заохочуєте його.
— Мене оббрехали перед вашою величністю: цей молодик ніколи не був закоханий у мене (Консуело була впевнена, що говорить правду), я навіть знаю, що він любить іншу. А якщо ми й обманюємо трохи мого поважного вчителя, то викликано це причинами безневинними й, можливо, досить поважними. Тільки любов до мистецтва могла змусити Йосифа Гайдна вступити у служіння до Порпори, і позаяк ваша величність зволить зважувати вчинки своїх найнікчемніших підданих, а я вважаю неможливим що-небудь приховати від вашої всевидючої справедливості, то впевнена, що ви, ваша величносте, оціните мою щирість, якщо побажаєте вислухати мої пояснення.
Марія-Терезія була занадто прониклива, щоб не відчути правду. Вона ще не зовсім утратила ідеалів своєї юності, хоча вже ковзала по фатальному шляху необмеженої влади, що гасить помалу довіру навіть у найбільш великодушних серцях.
— Ви здаєтеся мені правдивою й цнотливою, дитя, але я помічаю у вас велику гордість і недовіру до мого материнського серця, а тому боюся, що нічого не зможу для вас зробити.
— Якщо я маю справу з материнським серцем Марії-Терезії, — відповіла Консуело, розчулена словами імператриці (їхнього банального відтінку сердега, на жаль, не зрозуміла), — то я готова стати перед цим серцем на коліна та благати його, але якщо…
— Продовжуйте, дитя моє, — промовила Марія-Терезія, якій чомусь підсвідомо хотілося, щоб це оригінальне створіння впало перед нею на коліна, — висловіть до кінця свою думку.
— Якщо ж я звернуся до справедливого суду вашої імператорської величності, то, усвідомлюючи себе настільки ж безневинною, як чистий подих, не здатний заразити повітря, яким дихають самі боги, я почуваю в собі всю гордість, необхідну, щоб бути гідною вашого протегування.
— Порпоріно, — мовила імператриця, — ви розумна дівчина, і ваша оригінальність, образлива для будь-якої іншої жінки, мені до душі. Я вже сказала вам, що вважаю вас щирою, проте знаю, що у вас є в чому висповідатися переді мною. Чому ви вагаєтеся? Хоча ваші відносини й чисті — я не хочу в цьому сумніватись, — але ви любите Йосифа Гайдна. Адже заради того, щоб частіше бачитися з ним, — допустимо, навіть заради турботи про його музичні успіхи в Порпори, — ви відважно ризикуєте своєю репутацією, тобто найбільш священним у нашій жіночій долі. Але, можливо, ви боїтеся, що ваш учитель, ваш названий батько не погодиться на ваш шлюб із бідним, невідомим музикантом? Можливо, — хочу вірити всьому, що ви говорили, — молодик любить іншу й ви із властивою вам гордістю приховуєте свою любов, великодушно жертвуючи своїм добрим ім'ям і не маючи із цієї самопожертви ніякого особистого задоволення? Отож, мила дівчинко, якби я була на вашому місці й випала мені нагода, як вам зараз, — нагода, яка, можливо, ніколи не повториться, — я відкрила б серце перед своєю володаркою та сказала б їй: «Ви все можете й хочете мені добра, вам вручаю я свою долю — ліквідуйте всі перешкоди. Одним своїм словом ви можете змінити наміри й мого опікуна й мого коханого. Ви можете ощасливити мене, повернути мені загальну повагу й поставити мене в такі умови, що я посмію сподіватися вступити на імператорську сцену». От яку довіру ви мусили б мати до материнської дбайливості Марїї-Терезїї, і мені сумно, що ви цього не зрозуміли.
«Я прекрасно розумію, — думала про себе Консуело, — що за якимось дивним капризом розпещеної дитини-деспота тобі хочеться, велика володарко, щоб Zingarella обійняла твої коліна, бо тобі здається, що її коліна не хочуть згинатися перед тобою; а це для тебе випадок небувалий. Але ти не дочекаєшся цієї забави, хіба тільки доведеш мені, що заслуговуєш моєї поваги».
Все це й багато чого іншого промайнуло в її голові, поки Марія-Терезія читала їй настанови. Консуело усвідомлювала, що грає долею Порпори, що залежить від фантазії імператриці, а майбутність учителя варта того, щоб трохи принизитись. Але їй не хотілося принижуватися марно. Їй не хотілося розігрувати комедію з коронованою особою, яка, звичайно, вміла це робити не гірше за неї саму. Вона чекала, щоб Марія-Терезія показала себе дійсно великою, і тоді готова була щиро схилитися перед нею.