Із першого ж слова Порпора ясно зрозумів причину немилості, в яку впав. Консуело була змушена йому сказати, що імператриця вважає неможливим її вступ на імператорську сцену через те, що вона незаміжня.
— А Корилла? — вигукнув Порпора, довідавшись про її прийняття на сцену. — Хіба імператриця вже встигла видати її заміж?
— Наскільки я могла зрозуміти або здогадатися зі слів її величності, Корилла вважається тут удовою.
— О так, звичайно, тричі вдова! Десять разів! Сто разів удова! — вигукнув Порпора з гірким сміхом. — Але що скажуть, коли довідаються правду й будуть свідками нових незліченних випадків її вдівства? А дитина, яку, як я чув, вона залишила під Віднем в одного каноніка? Вона хотіла приписати дитину графові Дзустіньяні, а той порадив їй доручити його батьківським ласкам Андзолето! Ну й потішиться вона зі своїми приятелями, розповідаючи їм про це із властивим їй цинізмом, і нарегочеться в тиші своєї спальні з того, як спритно обдурила імператрицю!
— А якщо імператриця дізнається правду?
— Імператриця не дізнається. Монархи, здається мені, оточені вухами, які слугують ніби переддвер'ям до їхніх власних вух. Багато чого не доходить до імператорського слуху, до цього святилища проникає лише те, що ці стражі побажають пропустити. До того ж, — додав Порпора, — у Корилли завжди залишиться в запасі покаяння, а панові Кауніцу буде доручено стежити за виконанням накладеної на неї покути.
Бідолашний маестро виливав свою жовч у цих уїдливих жартах, але був глибоко засмучений. Він втрачав надію на постановку своєї нової опери, тим більше що лібрето до неї писав не Метастазіо, а монополія придворної поезії належала саме йому. Порпора, видно, здогадувався, що Консуело не виявила достатньої спритності, не зуміла заслужити милості імператриці, і не міг стриматись, аби не висловити їй із цього приводу своє невдоволення. На довершення нещастя, помітивши один раз, як захоплюється й пишається Порпора швидкими успіхами, досягнутими під його керівництвом Йосифом Гайдном, венеціанський посланник мав необережність відкрити маестро правду щодо юнака й показати перші майстерні спроби музичної творчості його учня, що починали ходити по руках і звернули вже на себе увагу шанувальників музики. Маестро розкричався, що його обдурили, і розлютувався. На щастя, він не обвинуватив Консуело в співучасті в цій хитрості, а пан Корнер, бачачи, яку він викликав бурю, поспішив спритною неправдою покласти край усякій підозрі щодо цього. Але він не міг перешкодити вигнанню Йосифа на кілька днів із кімнати вчителя, і знадобився весь вплив Корнера, зумовлений його протегуванням старому й зробленими послугами, щоб маестро змилостивився над юнаком. Одначе Порпора довго не міг забути обману і, кажуть, знаходив задоволення в тому, що змушував Йосифа оплачувати уроки принизливою лакейською службою, у цьому разі зовсім непотрібною, позаяк до його послуг були посольські лакеї. Гайдн, одначе, не засмучувався й лагідністю, терпінням і відданістю зрештою обеззброїв свого суворого вчителя; завжди старанний і уважний на уроках, Йосиф дістав од нього все, що хотів і міг сприйняти, до того ж і Консуело постійно підбадьорювала й наставляла юнака.