— Що ти шукаєш? — запитав він.
— Я загубила ноти.
— Ти брешеш: ти шукаєш листа.
— Маестро…
— Замовкни, Консуело! Ти ще не вмієш брехати, не вчися цього.
— Маестро, що ти зробив з листом?
— Я передав його Келлеру.
— А чому?.. Чому ти його передав Келлеру?
— Та тому, що він за ним прийшов, як ти йому наказала вчора. Не вмієш ти прикидатися, Консуело, чи в мене тонший слух, аніж ти гадаєш.
— Скажи зрештою, що ти зробив із моїм листом? — рішучим тоном запитала Консуело.
— Я ж тобі сказав. Чому ти мене ще про це запитуєш? Я вважаю дуже непристойним, що молода й порядна дівчина, якою, я припускаю, ти розраховуєш залишатися й надалі, таємно передає листа своєму перукареві. А щоб ця людина не могла погано подумати про тебе, я зі спокійним виглядом віддав йому листа, доручивши від твого імені його відправити. Принаймні він не подумає, що ти приховуєш од свого названого батька якусь злочинну таємницю.
— Твоя правда, маестро, ти добре зробив… Пробач мені!
— Пробачаю. Не будемо більше про це говорити.
— І… ти прочитав мого листа? — додала Консуело ласкаво й боязко.
— За кого ти мене вважаєш? — грізно вигукнув Порпора.
— Пробач мені за все, — мовила Консуело, стаючи перед ним на коліна й пориваючись узяти його руку, — дозволь розкрити тобі мою душу…
— Ні слова більше!.. — скрикнув маестро, відштовхуючи її, і пройшов до себе в кімнату, із шумом зачинивши за собою двері.
Консуело сподівалася, що після цього гнівного спалаху їй удасться його заспокоїти й рішуче порозумітися з ним. Вона почувала себе не в змозі висловитися до кінця й домогтися сприятливого результату, але Порпора відмовився від усяких пояснень, і його суворість була непохитною і твердою. В іншому ж він ставився до неї як і раніше приязно і з цього дня став навіть мовби веселіший і добріший душею. Консуело побачила в цьому гарну ознаку й зі сподіванням чекала відповіді із замку Велетнів.
Порпора не збрехав: він спалив листи Консуело, не прочитавши їх, але зберіг конверт і вклав у нього свій лист до Християна. Він думав цим сміливим учинком урятувати свою ученицю й позбавити старого Рудольштадта жертви, що перевищує його сили. Він уважав, що виконав стосовно нього обов'язок вірного друга, а стосовно Консуело — обов'язок енергійного й розумного батька. Маестро не передбачав, що міг завдати смертельного удару графові Альбертові. Ледь знаючи його, він думав, що Консуело все перебільшує й молодик не так уже закоханий і не такий хворий, як вона уявляла. Зрештою, як усі старі, він вважав, що любов не вічна, а горе нікого не вбиває.
Розділ 93
Чекаючи відповіді, якій не судилося прийти, позаяк Порпора спалив її листи, Консуело продовжувала вести спокійний, працелюбний спосіб життя. Її поява в домі Вільгельміни привабила туди кілька видатних осіб, і їй робило велику приємність із ними зустрічатись. У числі їх був барон Тренк, що викликав у неї щиру прихильність. Він був настільки скромний, що при першій зустрічі поставився до неї не як до давньої знайомої, а після того, як вона проспівала, просив відрекомендувати його їй як шанувальника, глибоко зворушеного її співом. Коли Консуело побачила красивого, великодушного молодика, що врятував її так мужньо від пана Мейєра та його зграї, першим її бажанням було простягнути йому руку. Барон, який не бажав, аби вона з почуття вдячності до нього вчинила необережно, поспішив шанобливо підтримати Консуело, мовби для того, щоб провести її на місце, і тут на знак вдячності злегка потис їй руку. Потім вона довідалася від Йосифа, у якого барон Тренк брав уроки музики, що він завжди з інтересом запитував і з захватом говорив про неї, але через надзвичайну делікатність ніколи не запитував, чим викликане було її перевдягання, чому почали вони таку сповнену пригод подорож, які були їхні стосунки одне з одним під час цих мандрів і зараз.
— Не знаю, що він про це думає, — додав Йосиф, — але, запевняю тебе, ні про одну жінку він не говорить із більшою шанобливістю й повагою, як про тебе.