— У такому разі, друже, я дозволяю тобі, якщо хочеш, розповісти йому всю нашу історію, а так само й мою, не називаючи, однак, прізвища Рудольштадт. Мені потрібна безумовна довіра й повага людини, якій ми завдячую життям і яка так шляхетно в усіх відношеннях поводилася зі мною.
Через кілька тижнів, заледве встигнувши виконати свою місію у Відні, пан фон Тренк був раптово відкликаний Фрідріхом і одного разу вранці з'явився до посольства, щоб нашвидку попрощатися з паном Корнером. Консуело, спускаючись сходами, зустрілася з ним у галереї. Позаяк вони були самі, він підійшов до неї, взяв її руку й ніжно поцілував.
— Дозвольте мені, — сказав він, — уперше і, може, востаннє висловити вам почуття, що переповнюють моє серце. Мені не потрібно було чути від Беппо вашої історії, щоб перейнятися повагою до вас. Є особи, в яких не помиляєшся і з першого ж погляду вгадуєш великий розумі велике серце. Якби я знав тоді, у Пассау, що наш милий Йосиф такий безтурботний, я захистив би вас од легковажних намірів графа Ґодіца. Я їх передбачав і з усієї сили старався переконати його, що він мітить мимо цілі й тільки поставить себе в смішне становище. Втім, добряга Ґодіц сам розповів мені, як ви над ним посміялися; він нескінченно вдячний вам за те, що ви зберегли все в таємниці. Я ж ніколи не забуду про романтичну пригоду, що дала мені щастя зустріти вас, і якби мені довелося навіть заплатити за це своїм статком і своєю майбутністю, я все-таки буду вважати той день одним із кращих у своєму житті.
— Невже ви гадаєте, пане бароне, що ця пригода може мати якісь наслідки?
— Сподіваюся, що ні, але при прусському дворі все можливо.
— Ви вселяєте мені великий страх до Пруссії, а тим часом, знаєте, пане бароне, можливо, що в недалекому майбутньому ми з вами там зустрінемось. Ідуть переговори про запрошення мене до Берліна.
— Справді? — вигукнув Тренк, і лице його раптом просяяло. — Ну, дай боже, щоб це здійснилось. У Берліні я зможу бути вам корисним, і ви маєте розраховувати на мене як на брата. Так, я люблю вас як брат, Консуело! І, якби був я вільний, я, можливо, не зміг би побороти в собі почуття більш палкого… Але ви також не вільні, і узи священні, вічні… не дозволяють мені заздрити щасливцеві, що домагається вашої руки. Хоч хто б він був, пані, знайте — він знайде в мені друга, якщо побажає, і захисника проти забобонів суспільства. На жаль! І переді мною, Консуело, стоїть жахлива перешкода, що відокремлює предмет моєї любові від мене. Але той, хто любить вас, — чоловік, і він може зруйнувати цю перешкоду, у той час як кохана мною жінка — вона вища за мене становищем — не має ні влади, ні права, ні сили, ні волі допомогти мені в руйнуванні цієї перешкоди.
— Виходить, я нічого не зможу зробити ні для неї, ні для вас? — сказала Консуело. — Уперше шкодую про безсилля свого скромного становища.
— Хто знає! — з жаром вигукнув барон. — Можливо, ви будете в змозі зробити більше, ніж думаєте, якщо не для нашого союзу, то хоча б для полегшення тягаря нашої розлуки. Чи вистачить, однак, у вас мужності зневажити деякою небезпекою заради нас?
— О! Я зроблю це з радістю! Адже й ви наражали на небезпеку своє життя, щоб урятувати мене!
— Прекрасно! Я буду на вас розраховувати! Не забувайте своєї обіцянки, Консуело! Можливо, я раптово нагадаю вам про неї…
— Хоч у яку б хвилину мого життя це трапилося, я ніколи не забуду своєї обіцянки, — відповіла вона, простягаючи йому руку.
— Тоді дайте мені в заставу яку-небудь малоцінну штучку, яку я міг би вам послати у разі потреби, бо мене очікує серйозна боротьба, — я це відчуваю, і обставини можуть так скластися, що мій підпис і навіть печать здатні будуть скомпрометувати і її й вас.
— Хочете взяти ноти, які я саме несу одній людині за дорученням мого вчителя? Їй я дістану інші, а на цих зроблю позначку, щоб визнати їх, коли знадобиться.
— Чому б і ні? Ноти дійсно можна швидше за все послати, не збуджуючи підозр. І на випадок, якщо доведеться скористатися ними кілька разів, я розірву їх на окремі аркуші. А ви на кожному з них зробіть значок.
Консуело, притулившись до поручнів сходів, написала на кожному аркуші ім'я Бертоні. Барон згорнув їх у рурку й поніс, заприсягнувшись нашій героїні у вічній дружбі.
Саме в ту пору пані Тезі занедужала, і це загрожувало припиненням спектаклів на імператорській сцені, тому що вона виконувала головні ролі. У крайньому разі її могла замінити Корилла. Вона мала чималий успіх і при дворі й у місті, її краса й зухвале кокетство баламутили голови добродушним німецьким вельможам, і ніхто не думав висувати великі вимоги до її трохи хрипкого голосу й дещо істеричної гри. Усе здавалося чудовим у такої красуні — її білосніжні плечі мовби виводили чудесні рулади, її круглі звабливі руки співали завжди вірно, її чудові пози долали найсміливіші пасажі. Незважаючи на музичний пуризм, яким тут так хвасталися, багато хто, як і у Венеції, підпадав під зачарування млосних очей, і пані Корилла у своєму будуарі заморочила не одну міцну голову, готуючи захоплених шанувальників для своїх майбутніх виступів.