Повернувшись після репетиції додому, Консуело застала Йосифа в радісному настрої, якого він, одначе, намагався не показувати. Коли їм удалося поговорити наодинці, вона довідалася, що старий канонік переїхав до Відня, і першою його думкою було викликати свого милого Беппо та пригостити його прекрасним сніданком, під час якого він не переставав із ніжністю розпитувати про дорогого його серцю Бертоні. Вони вже змовились, яким чином зав'язати знайомство з Порпорою, щоб мати можливість бачитися по-сімейному, чесно й відкрито. Наступного ж дня канонік відрекомендувався Порпорі як покровитель Йосифа Гайдна і затятий шанувальник самого маестро, що з'явився подякувати за уроки, які маестро зволив давати його юному другові. Консуело зробила вигляд, начебто зустрічає його вперше, а ввечері маестро з обома учнями вже по-дружньому обідав у його превелебності. Незважаючи на весь стоїцизм Порпори, — а в ті часи навіть найвидатніші музиканти не могли ним похвастатися, — він не міг не перейнятися симпатією до доброго каноніка, який пригощав таким прекрасним обідом і так високо цінував твори маестро. Після обіду зайнялися музикою. Потім вони стали бачитися майже щодня.
Це заспокійливо діяло на Консуело, яка починала вже хвилюватись із приводу тривалого мовчання Альберта. Канонік був людиною вдачі веселої, непорочним і в той же час вільнодумним, чудовим у багатьох відношеннях, справедливим і притому освіченим у різних галузях. Словом, це був прекрасний друг і надзвичайно милий співрозмовник. Його товариство пожвавлювало й підбадьорювало маестро, настрій останнього помітно поліпшився, а внаслідок цього й домашнє життя Консуело полегшало.
Одного разу, коли не було репетицій (за два дні до вистави «Антігона»), Порпора вирушив за місто з одним зі своїх колег, а канонік запропонував Йосифу й Консуело нагрянути всім разом до абатства, щоб застукати зненацька залишених там слуг і, звалившись до них як сніг на голову, самим переконатися, чи добре доглядає садівниця Анджелу і чи не обходиться садівник недбало з волкамерією. Молоді люди охоче погодилися. Екіпаж каноніка навантажили пиріжками й пляшками, бо не можна ж проїхати чотири милі, не нагулявши апетиту. Під'їжджаючи до садиби, зробили невеликий гак і, зупинивши екіпаж на деякій відстані від брами, пішли пішки, адже хотіли з'явитися зовсім несподівано.
Волкамерія почувалася прекрасно: вона перебувала в теплі, і коріння її освіжала волога. З настанням холодів вона перестала цвісти, але її красиве листя, нітрохи не зів'яле, м'яко спадало на оголений стовбур. Оранжерея утримувалася в цілковитому порядку, блакитні хризантеми, не боячись зими, здавалося, сміялися за скляними перегородками. І Анджела, пригорнувшись до грудей годувальниці, починала вже сміятися, коли з нею загравали. Канонік дуже розумно заборонив зловживати цим, тому що насильницький сміх розвиває в таких крихіток зовсім непотрібну нервозність.