— Боже, якого ти заподіюєш мені болю! — вигукнула Консуело, раптом бліднучи й вириваючи свою руку з рук Йосифа. — Навіщо ти вимовляєш тут його ім'я? Ім'я це священне й не мусить лунати в цьому храмі божевілля. Це грізне ім'я жахливе, як удар грому, воно несе в нічну тьму всі ілюзії й усі примари золотих снів!
— Якщо так, Консуело, сказати тобі правду? — знову заговорив Йосиф після хвилинного мовчання. — Ніколи ти не зважишся вийти заміж за цю людину.
— Замовкни! Замовкни! Я обіцяла йому!..
— Якщо ж ти дотримаєш обіцянки, ти ніколи не будеш щаслива з ним. Покинути театр? Відмовитися від артистичної кар'єри? Тепер уже пізно! Ти тільки-но відчула таку радість, що спогад про неї здатен отруїти все твоє життя.
— Ти мене лякаєш, Беппо. Чому саме сьогодні ти говориш мені такі речі?
— Не знаю, я говорю немов мимоволі. Твій збуджений стан діє на мій мозок, і мені здається, що, повернувшись додому, я напишу щось велике. Це буде, можливо, якийсь несмак, однаково! Але в ці хвилини я почуваюся геніальним…
— Який ти веселий і спокійний, а я від твоїх слів, оп'яніла з гордості й щастя, відчуваю гостру муку, і мені одночасно хочеться й сміятися й плакати.
— Ти страждаєш, у цьому я впевнений, ти не можеш не страждати. У той момент, коли виявляється твоя сила, похмурі думки охоплюють і леденять тебе.
— Так, правда. Що ж це значить?
— Це значить, що ти артистка, а взяла на себе як обов'язок жорстоке зобов'язання, противне Богові й тобі самій, — відмовитися від мистецтва!
— Учора ще мені здавалося, що це не так, а сьогодні я згодна з тобою. Але в мене розстроєні нерви, бо такі хвилювання жахливі й згубні. Я завжди заперечувала вплив нервів і їхню владу, завжди виходила на сцену, зберігаючи спокій, увагу й скромність. Сьогодні я собою не володію, і якби в цю хвилину мені треба було грати, я була б здатна й на геніальні безумства й на жалюгідні безглуздя. Кермо моєї волі виривається з моїх рук. Сподіваюся, завтра я буду іншою — адже в цьому хвилюванні водночас і захоплення і болісна печаль.
— Бідолашний друже, боюся, що відтепер завжди буде так, або, вірніше, сподіваюся на це, бо ти будеш дійсно великою тільки у вогні такого хвилювання. Я чув од усіх музикантів, од усіх акторів, з якими мені доводилося зустрічатися, що без цього захопленого стану, без цього сум'яття вони ні на що не здатні, і замість того щоб з роками заспокоїтися, звикнути, вони щоразу, коли натхнення відвідує їх, робляться все більше й більше сприйнятливими.
— Це велика таємниця, — мовила, зітхаючи, Консуело. — Не думаю, щоб марнославство, заздрість, низька жадоба успіху могли опанувати мене так раптово й за один день перевернути все в мені догори дном. Ні, запевняю тебе, коли я співала молитву Зенобїї й дует із Тіридатом, де пристрасть і міць Кафаріелло захоплювали мене, як ураган, я забула й про публіку, і про суперників, і про себе саму — я була Зенобією, я думала про безсмертних богів Олімпу із чисто християнським жаром і палала любов'ю до цього самого добряги Кафаріелло, на якого, після того як опуститься завіса, я не можу дивитися без сміху. Все це дуже дивно, і я починаю думати, що драматичне мистецтво — вічна неправда, і Бог на кару насилає на нас божевілля, що спонукає вірити в мистецтво й уважати, що ми робимо високу справу, викликаючи ілюзії й в інших. Ні, не слід людині зловживати всіма пристрастями й хвилюваннями дійсного життя, перетворюючи їх на гру! Бог хоче, щоб ми зберігали нашу душу здоровою та сильною для справжньої любові, для корисних справ, а коли ми помилково розуміємо його волю, він карає нас божевіллям.
— Бог! Так, Бог! Воля Божа! Ось де таємниця, Консуело! Хто може осягти його наміри щодо нас? Хіба вклав би він у нас із колиски потребу, непереборний потяг до певного мистецтва, якби забороняв нам служити тому, до чого ми покликані? Чому з дитинства не любив я гратися зі своїми однолітками? Чому, як тільки був полишений на самого себе, я почав займатися музикою з такою пристрастю, що ніщо не могло мене відірвати від неї, з такою посидючістю, яка вбила б іншу дитину мого віку? Відпочинок мене стомлював, праця вливала у мене життєві сили. Те ж було і з тобою, Консуело. Ти мені сто разів говорила про це; коли одне з нас передавало іншому історію свого життя, здавалося, що воно чує розповідь про себе самого. Повір, в усьому рука Божа, і всяка здібність, усяке покликання до чого-небудь є воля Господа, навіть якщо нам неясна його мета. Ти народилась артисткою, значить так і має бути; хто перешкодить тобі — уб'є тебе або зробить життя твоє гіршим від смерті.