Але перш ніж Консуело накинула на себе плаття, Корилла стрімко відсунула ширму й кинулась її цілувати за те, що вона пожертвувала своєю руладою. Цей порив подяки був не зовсім щирий. До нього домішувалося віроломне бажання побачити фігуру своєї суперниці в корсеті, щоб виявити який-небудь прихований недолік. Але Консуело не носила корсета. Її стан, гнучкий, як очерет, і незаймані шляхетні форми не потребували допомоги майстерної корсетниці. Вона зрозуміла намір Корилли й усміхнулася.
«Можеш скільки завгодно розглядати мене, можеш проникати в моє серце, — подумала вона, — нічого фальшивого ти там не знайдеш».
— Виходить, ти зовсім більше не любиш Андзолето, Zingarella? — запитала Корилла, мимоволі знову прибираючи суворий тон і ворожий вигляд.
— Зовсім більше не люблю, — відповіла, сміючись, Консуело.
— А він дуже любив тебе?
— Зовсім не любив, — знову мовила Консуело, так само впевнено, з тією ж свідомою і щирою байдужістю.
— Він так і говорив мені! — вигукнула Корилла, дивлячись на неї своїми блакитними очима, ясними й палаючими, і сподіваючись уловити жаль і роз'ятрити стару рану суперниці.
Консуело не могла хитрувати, але в її чесній душі часом прокидалося лукавство, яке додавало сили в боротьбі проти підступних задумів. Вона відчула удар і спокійно витримала його. Андзолето вона більше не любила, а муки самолюбства були їй незнайомі, і вона дала змогу тріумфувати марнолюбній Кориллі.
— Андзолето сказав тобі правду, — відповіла вона, — він не любив мене.
— А ти, виходить, також ніколи його не любила? — допитувала Корилла, скоріше здивована, ніж утішена таким визнанням.
Консуело відчула, що їй не слід бути відвертою наполовину. Корилла прагнула домогтися правди, треба було її задовольнити, і Консуело відповіла:
— Я дуже його любила.
— І ти так просто зізнаєшся в цьому? Виходить, у тебе немає гордості, сердего!
— У мене вистачило її, щоб вилікуватись.
— Тобто ти хочеш сказати, що в тебе вистачило твердості духу, щоб утішитися з іншим. Скажи мені, з ким, Порпоріно? Не може ж це бути Гайдн, у якого немає ні гроша за душею!
— Це не було б перешкодою. Але так, як припускаєш ти, я ні з ким не утішилася.
— Ах, знаю. Я й забула, що ти претендуєш… Тільки не говори таких речей тут, моя мила, а то ти зробишся загальним посміховиськом!
— Та я й не говоритиму нічого, якщо мене не запитають, а запитувати себе я не кожному дозволю. Цю вільність я допустила з тобою, Корилло, але якщо ти не ворог мені, то не зловживай цим.
— Ви облудниця! — закричала Корилла. — Ви дуже розумні, хоча й розігруєте наївну. Настільки розумні, що я майже готова була повірити, буцім ви так само безневинні, як я була у дванадцять років. Одначе ж це неможливо! Ах, яка ти спритна, Zingarella! Ти зможеш запевнити чоловіків у всьому, в чому захочеш.
— Я не буду ні в чому їх запевняти, тому що не дозволю їм втручатися в мої справи настільки, щоб мене розпитувати.
— Це найрозумніше: чоловіки завжди зловживають нашою відвертістю й, тільки-но встигнувши вирвати в нас зізнання, принижують нас своїми докорами. Бачу, що ти знаєш, як поводитися. Добре робиш, не бажаючи збуджувати пристрастей, — у такий спосіб уникнеш і турбот і бур, будеш діяти вільно, нікого не обманюючи. Граючи відкрито, ти скоріше знайдеш коханців, скоріше розбагатієш. Але для цього потрібно більше мужності, ніж є в мене. Потрібно, щоб тобі ніхто не подобався й щоб тобі не хотілося бути коханою, позаяк навіювати насолоду любові можна тільки вдаючись до обережності й неправди. Захоплююся тобою, Zingarella! Відчуваю до тебе величезну повагу, тому що, незважаючи на свою юність, ти перемагаєш любов, — тому що немає нічого більш згубного, ніж любов, для нашого спокою, голосу, для довговічності нашої краси, нашого статку, наших успіхів, чи не так? Авжеж, я знаю це з досвіду! Якби я завжди могла задовольнятися холодним залицянням, то не перенесла б стільки страждань, не втратила б двох тисяч цехінів і двох верхніх нот. Зізнаюся тобі смиренно: я — бідолашна істота, нещасна від народження. Щораз, коли справи мої були в блискучому стані, я робила яку-небудь дурість і все псувала. Мене опановувала божевільна пристрасть до якого-небудь бідняка — і тут уже прощайте всі блага! Були часи, коли я могла вийти заміж за Дзустіньяні, — так, я могла це зробити. Він обожнював мене, а я його не переносила; доля його була в моїх руках. Мені сподобався цей підлий Андзолето… і я втратила своє становище. Послухай, ти даватимеш мені поради, будеш мені другом, чи не так? Утримуй мене від захоплень, від легковажних учинків! І для початку… треба тобі зізнатися, що ось уже тиждень, як я закохана в чоловіка, що помітно втрачає прихильність двору й найближчим часом буде більше небезпечний, аніж корисний. Чоловік цей мільйонер, але може бути розорений помахом руки. Так, я хочу розв'язатися з ним, перш ніж він потягне мене за собою в прірву… Але я вже чую, що він іде; видно, диявол хоче піймати мене на слові, я відчуваю, як вогонь ревнощів уже заливає мені щоки. Гарненько засунь ширму, Порпоріно, і не ворушися: я не хочу, щоб він бачив тебе.