Консуело поспішила ретельно засунути ширму. Їй не треба було прохання Корилли, вона й так не побажала б попастися на очі її коханцям. Чоловічий голос, досить звучний, хоча й позбавлений свіжості, без найменшої фальші наспівував у коридорі. Для годиться постукали, але ввійшли, не чекаючи дозволу.
«Жахливе ремесло! — подумала Консуело. — Ні, я не дозволю собі захопитися сп'яніннями сцени: занадто вже мерзенний її закулісний бік».
Вона забилася в свій куток, обурена і вражена тим, як неправильно зрозуміла її Корилла, і вперше усвідомлюючи, в яку безодню розпусти її може затягти.
Розділ 97
Закінчуючи наспіх одягатися з остраху бути захопленою зненацька, Консуело почула такий діалог італійською мовою:
— Що вам тут потрібно? Я ж не дозволила вам входити до моєї гримерної. Імператриця нам заборонила під страхом найсуворіших стягнень приймати у гримерних чоловіків, окрім товаришів по сцені, і тільки тоді, коли в цьому є невідкладна необхідність в театральних справах. Бачите, на що наражаєте мене! Не розумію, чому так погано поставлений нагляд за гримерними!
— Заборон не існує для людей, які щедро платять, моя красуне. Тільки боягузи зустрічають на своєму шляху відсіч або доноси. Ну, приймайте мене краще або, чорт забирай, ви більше мене не побачите.
— Це найбільша приємність, яку ви можете мені зробити. Ідіть геть! Ну, що ж ви не йдете?
— Ти, очевидно, так щиро цього бажаєш, що я залишуся, щоб тебе роздратувати.
— Попереджаю, що зараз викличу режисера, і він визволить мене від вас.
— Нехай з'явиться, якщо йому набридло життя. Нічого не маю проти.
— З глузду ви з'їхали, чи що? Кажуть вам, що ви мене компрометуєте, змушуєте порушити правило, недавно введене наказом її величності, наражаєте на ризик великого штрафу, можливо, навіть звільнення.
— Штраф я беруся сплатити твоєму директорові кийковими ударами. Що ж до твого звільнення, кращого я й не бажаю — зараз же відвезу тебе у свої маєтки, і ми з тобою превесело заживемо там.
— Поїхати з таким грубіяном? Ніколи! Ну, вийдемо разом, позаяк ви вперто не бажаєте залишити мене саму.
— Саму? Чи справді саму, радосте моя! От у цьому-то я й хочу переконатися раніше, ніж вас покинути. От ширма, що, по-моєму, займає занадто багато місця в такій кімнатці. Мені здається, відшпурни я її добрим стусаном до стіни, я зробив би вам послугу.
— Заждіть, пане, заждіть: там одягається дама. Ви хочете вбити або поранити жінку, такий розбійнику!
— Жінка! Ну, це інша справа, але я хочу глянути, чи немає в неї шпаги!
Ширма загойдалася…
Консуело, уже зовсім одягнена, накинула на плечі плащ і, у той час як відкривали першу стулку ширми, спробувала штовхнути останню й прослизнути у двері, що були розташовані від неї за два кроки. Але Корилла, що вгадала намір дівчини, зупинила її, сказавши:
— Запишись, Порпоріно: якби він не знайшов тебе тут, він був би здатний уявити, що тут був чоловік, і вбив би мене.
Перелякана Консуело вирішила було показатись, але Корилла, вчепившись за ширму, перешкодила їй. Може, вона сподівалася, збудивши ревнощі свого коханого, так запалити його пристрасть, аби він не звернув уваги на зворушливу принадність її суперниці.
— Якщо там дама, — заявив він, сміючись, — нехай вона мені відповість. Пані, ви одягнені? Можна засвідчити вам свою повагу?
— Пане, — відповіла Консуело, помітивши, що Корилла робить їй знаки, — будьте ласкаві приберегти виявлення своєї поваги для іншої, а мене звільніть од них. Я не можу показатися вам.
— Виходить, це найкращий момент на вас подивитися, — мовив коханець Корилли, роблячи вигляд, що має намір розсунути ширму.
— Подумайте, перш ніж діяти! — вимушено сміючись, зупинила його Корилла. — Щоб, бува, замість напівроздягненої пастушки ви не наткнулися на поважну дуенью!
— А, чорт забирай!.. Так ні ж бо! Її голос занадто свіжий, їй ніяк не більше двадцяти років, а якби вона була некрасива, ти б показала мені її!