Вона кинулася до дверей, але Тренк її випередив і, притулившись спиною до замка, мовив з огидною посмішкою:
— Заспокойтеся, моя радосте! Позаяк ви користуєтеся гримерною разом із Кориллою, вам слід звикнути до зустрічей із коханцем цієї красуні; адже ви не могли не знати, що другий ключ міститься в нього в кишені. Ви потрапили в самісіньке лігвище лева… О! Не здумайте тільки кричати! Ніхто не з'явиться. Всім відомо, що Тренк — людина холоднокровна, що в нього сильний кулак і він мало цінує життя дурнів. Якщо йому безперешкодно, всупереч імператорській забороні, дозволяють заходити сюди, то ясно, що між усіма вашими фіглярами немає жодного сміливця, що зважився б глянути йому просто в вічі. Ну, чого ви бліднете й тремтите? Невже ви так мало впевнені в собі, що не в змозі вислухати трьох слів, не втративши голови? Чи ви вважаєте мене людиною, здатною зґвалтувати, образити вас? Ви наслухалися жіночих пліток, дитя моє! Тренк не такий уже злий, як про нього говорять, і саме щоб переконати вас у цьому, він і хоче хвилинку поговорити з вами.
— Пане, я не буду слухати вас, перш ніж ви відчините двері, — відповіла, набравшись рішучості, Консуело. — Тільки за цієї умови я дозволю вам говорити зі мною. Якщо ж ви будете продовжувати тримати мене під замком, я вирішу, що ця мужня й сильна людина не впевнена в собі й боїться зустрічі з моїми товаришами-фіглярами.
— А ви маєте рацію, — сказав Тренк, відчиняючи навстіж двері. — Якщо ви не боїтеся схопити нежить, я волію дихати чистим повітрям, аніж задихатися в мускусі, яким Корилла просочила всю цю кімнатку. Ви навіть робите мені послугу.
Сказавши це, він повернувся до Консуело й, схопивши її за руки, примусив сісти на диван, а сам став перед нею на коліна, не випускаючи її рук, яких вона не могла б визволити, не вступивши з ним у боротьбу, безглузду і, мабуть, навіть небезпечну для її честі. Барон, здавалося, чекав і ніби викликав опір, що розбудило б у ньому неприборкані інстинкти й змусило б його забути всяку делікатність, усяку шанобливість. Консуело це зрозуміла й безмовно скорилася необхідності піти на таку ганебну, двозначну поступку. По її смаглявій, безкровній щоці скотилася сльоза, яку вона не могла стримати. Барон побачив її, але вона не зм'якшила, не обеззброїла його — навпаки, пекуча радість блиснула з-під його кривавих повік, вивернутих і оголених опіком.
— Ви дуже несправедливі до мене, — заговорив він пестливим, ніжним голосом, у якому відчувалася лицемірна радість. — Ви ненавидите мене й не хочете вислухати моїх виправдань, хоча зовсім мене не знаєте. А я не буду, мов дурень, миритися з вашою відразою. Годину тому мені було байдуже, але відтоді, як я чув божественну Порпоріну, відтоді, як я її обожнюю, я відчуваю, що треба жити для неї або вмерти від її руки!
— Звільніть мене від цієї смішної комедії… — мовила з обуренням Консуело.
— Комедії? — перервав її барон. — Стривайте, — сказав він, витягаючи з кишені пістолет, який одразу зарядив і подав їй, — ви будете тримати цю зброю у своїй чарівній ручці, і якщо я мимоволі ображу вас хоч словом, якщо як і раніше буду ненависний вам — убийте мене, коли вам заманеться. А іншу ручку я вирішив не випускати доти, аж поки ви дозволите мені поцілувати її. Але цією милістю я хочу завдячувати тільки вашій доброті, я буду благати вас про неї й терпляче чекати під дулом смертоносної зброї, яку ви можете повернути проти мене, коли моя наполегливість стане вам нестерпна.
Тут Тренк дійсно вклав у праву руку Консуело пістолет, а ліву втримав силою, продовжуючи стояти перед нею на колінах із виняткової фатівською самовпевненістю. Із цієї миті Консуело відчула себе дуже сильною й, тримаючи пістолет так, аби його можна було пустити в діло при найменшій небезпеці, посміхаючись, сказала:
— Можете говорити, я вас слухаю.
У той час, як вона вимовляла ці слова, їй здалося, що в коридорі пролунали кроки й навіть чиясь тінь майнула у дверях. Але тінь негайно ж зникла, або тому, що прибулець вийшов, або тому, що взагалі все це було витвором уяви. Тепер, коли Консуело загрожував тільки розголос, поява всякої особи, і байдужої і здатної надати допомогу, була скоріше страшною, ніж бажаною. Якщо вона мовчатиме, барона, захопленого на колінах перед нею в кімнаті з відчиненими дверима, неминуче вважатимуть її поклонником, який явно досяг успіху, а якщо вона закричить, буде кликати на допомогу, барон, безсумнівно, уб'є першого, хто з'явиться. З півсотні таких випадків прикрашало шлях його приватного життя, і жертви його пристрастей не ставали від цього ні менш піддатливими, ні більш зганьбленими. Маючи це на увазі, Консуело залишалося тільки бажати, щоб розмова скоріше скінчилась, і сподіватися своєю особистою мужністю переконливо подіяти на Тренка, не вдаючись до допомоги свідків, які могли б по-своєму коментувати й витлумачувати цю дивну сцену.