Повернімося ж до Консуело, адже обов'язок романіста змушує нас лише побіжно торкатися деталей, що належать історії. Одначе нам здається неможливим зовсім виключити пригоди нашої героїні з подій, що відбувалися в її час і на її очах. Довідавшись про нещастя пандура, Консуело не згадувала більше про нанесені їй образи і, глибоко обурена несправедливістю стосовно нього, допомогла Кориллі забезпечити його грішми в момент, коли йому було відмовлено в засобах, які змогли б пом'якшити суворість його ув'язнення. Корилла, що вміла витрачати гроші набагато швидше, ніж добувати їх, саме була без гроша в той день, коли посланець її коханця таємно з'явився просити в неї потрібну суму. Консуело була єдиною особою, до допомоги якої ця жінка з інстинктивного почуття довіри й поваги зважилася вдатися. Консуело негайно ж продала подарунок, кинутий їй імператрицею на сцену по закінченні «Зенобії», і передала Кориллі гроші, похваливши її при цьому за те, що вона не залишає в горі нещасного Тренка. Мужність, з якою Корилла служила своєму коханцеві доти, поки це було можливо (на цьому ґрунті вона зійшлася навіть із баронесою, його головною коханкою, до якої страшно ревнувала), вселила Консуело якусь повагу до цього зіпсованого, але не остаточно розбещеного створіння, що зберегло ще добрі спонукання серця й безкорисливі пориви великодушності.