— Обіцяю, даю вам урочисту обітницю! — відповіла Консуело, добродушно сміючись над повчаннями Порпори, завжди мимоволі трохи уїдливими, але до яких вона давно звикла. — І навіть більше, — додала вона, знову серйознішаючи, — присягаюся, що, поки я живу, вам ніколи не доведеться поскаржитися на мою невдячність!
— О, стільки я не прошу, — відповів з гіркотою маестро, — це не під силу людській природі. Коли ти станеш співачкою, відомою всім народам Європи, у тобі прокинуться марнославство, честолюбство, спрага любові — все, від чого не зміг уберегти себе жоден великий артист. Ти захочеш домогтись успіху за всяку ціну. Ти не домагатимешся його терпляче й не ризикуватимеш ним заради дружби чи культу істинної краси. Ти підкоришся ярму моди, як і всі. У кожному місті співатимеш те, що найбільше подобається, не звертаючи уваги на поганий смак публіки й двору. Коротше кажучи, ти зробиш собі кар'єру й, незважаючи на все, будеш великою, тому що немає іншого способу бути великою для юрби. Тільки б ти не забувала, коли тобі доведеться стати перед судом невеликого кола старих на кшталт мене, що треба добре співати й вибирати достойні твори! Тільки б перед великим Генделем і старим Бахом ти зробила честь і методу Порпори й собі самій — ось усе, про що я прошу тебе, ось усе, на що сподіваюся! Ти бачиш, я не такий батько-егоїст, яким, без сумніву, деякі з твоїх шанувальників мене вважають. Я не жадаю від тебе нічого, що не послугувало б для твого ж успіху й твоєї ж слави.
— А я зовсім не піклуюся про свою вигоду, — відповіла зворушена й засмучена Консуело. — Успіх може мимоволі сп'янити мене, але я не в змозі холоднокровно думати про те, щоб усе своє життя поставити в залежність від успіху, — адже в такому разі я начебто своїми руками почала б увінчувати себе лаврами. Я хочу слави для вас, учителю мій! Усупереч вашій недовірі, я хочу вам показати, що тільки для вас Консуело працює й подорожує. І щоб зараз же переконати вас у тому, що ви її оббрехали, вона присягається вам, позаяк ви вірите її обітницям, довести все, що зараз говорила!
— А чим же ти заприсягнешся мені? — запитав Порпора з ніжною усмішкою, в якій все-таки проглядала ще недовіра.
— Сивим волоссям священної голови Порпори! — відповіла Консуело, обіймаючи й благоговійно цілуючи вчителя в чоло.
Бесіду їхню було перервано появою графа Ґодіца, про яку доповів величезний гайдук. Лакей, просячи для свого пана дозволу засвідчити повагу маестро Порпорі та його вихованці, дивився на Консуело з такою увагою, подивом і замішанням, що навіть здивував її. Однак їй не вдалося пригадати, де вона бачила це добродушне, трохи дивне обличчя. Граф був прийнятий і виклав своє прохання в найбільш вишуканих виразах. Він їде до свого маєтку Росвальд у Моравії й, прагнучи зробити приємне своїй дружині маркграфині, готує до її приїзду сюрприз у вигляді чудового свята. Через це він пропонує Консуело проспівати три вечори підряд у Росвальді й просить також, аби Порпора погодився супроводжувати її та допоміг йому в улаштуванні концертів, спектаклів і серенад, якими він збирається пригощати маркграфиню.
Маестро послався на щойно підписаний контракт і зобов'язання бути в призначений день у Берліні. Граф побажав глянути на контракт, а позаяк він завжди прекрасно ставився до Порпори, то старий охоче зробив йому цю маленьку приємність і втаємничив в усі подробиці, дозволивши Ґодіцу обговорювати умови контракту, грати роль знавця, давати поради. Після цього граф почав наполягати на своєму проханні, запевняючи, що часу є більше, ніж треба, щоб, виконавши його, потрапити в строк до Берліна.
— Ви можете закінчити свої приготування за три дні, — заявив він, — і вирушити до Берліна через Моравію.
Щоправда, це було не зовсім по дорозі, але, замість того щоб повільно рухатися через Чехію, крашу мало впорядковану й розорену недавньою війною, маестро зі своєю ученицею могли дуже швидко і зручно доїхати до Росвальда в екіпажі, який граф віддавав у їхнє розпорядження, обіцяючи подбати й про підставних коней, причому брав на себе всі дорожні турботи й витрати. Граф запропонував їм у такий же спосіб перевезти їх із Росвальда до Пардубіц, якби вони побажали спуститися по Ельбі до Дрездена, або до Хрудіма — якби вони вирішили їхати через Прагу. Усе, що він пропонував, дійсно скорочувало час їхньої подорожі, а досить кругленька сума, яку він до цього додав, давала їм можливість іншу частину шляху здійснювати в кращих умовах. І Порпора погодився, незважаючи на злегка незадоволену міну Консуело, яка хотіла відхилити пропозицію. Угода відбулась, і від'їзд було призначено на останній день тижня.