Серед усіх цих людей, убитих хворобою або горем, спокій і здоров'я лікаря вирізнялись особливо яскраво. Сюпервіль був француз, що колись перебував на посаді лікаря при Фрідріху, у той час іще спадкоємцеві престолу. Угадавши одним із перших деспотичну й недовірливу вдачу наслідного принца, він перебрався до Байрейта і вступив на службу до сестри Фрідріха, маркграфині Софії-Вільгельміни Прусської. Честолюбний і заздрісний, Сюпервіль мав всі якості царедворця. Посередній лікар, незважаючи на популярність, здобуту при цьому маленькому дворі, він був світською людиною й проникливим спостерігачем, який досить добре розбирався в моральних причинах хвороб. Тому-то він посилено й умовляв канонісу виконувати всі бажання племінника та покладав деякі надії на повернення тієї, через яку вмирав Альберт. Але хоч як намагався він з моменту появи Консуело прислухатися до пульсу хворого, вдивляючись у його обличчя, — він тільки впевнився в тому, що момент упущено, і вже почав подумувати про від'їзд, аби не бути свідком сцен розпачу, відвернути які було не в його силах.
Лікар вирішив, одначе, втрутитися в ділові інтереси сімейства — чи то з вигоди, чи то з вродженої любові до інтриг. Помітивши, що ніхто із членів родини, що розгубилася, не думає про необхідність використати останні хвилини, він підвів Консуело до вікна й сказав їй по-французькому:
— Мадемуазель, лікар — той же сповідник. І я дуже скоро довідався про таємницю пристрасті, від якої вмирає цей молодик. Як лікар, що звик дивитися в глиб речей і не дуже довіряти відхиленням од законів фізичного світу, зізнаюся, я не можу вірити в дивні видіння й екстатичні одкровення молодого графа. Принаймні, оскільки справа стосується вас, я просто пояснюю собі це тим, що в нього було з вами таємне листування, з якого він знав про вашу подорож до Праги і ваш швидкий приїзд сюди. — І, незважаючи на те, що Консуело похитала заперечливо головою, вів далі: — Я не задаю вам ніяких запитань, мадемуазель, і в моїх припущеннях немає нічого для вас образливого. А вам би краще довіритися мені й бачити в мені людину, віддану вашим інтересам.
— Я не розумію вас, пане, — відповіла Консуело із щирістю, що не переконала, одначе, придворного медика.
— Ви мене зрозумієте зараз, мадемуазель, — холоднокровно мовив він. — Родина молодого графа до сьогоднішнього дня всіма силами повставала проти вашого шлюбу з ним. Але опору їх настав край. Альберт умирає, й оскільки він хоче залишити вам свій статок, вони тепер не будуть заперечувати проти того, щоб церковний обряд закріпив його назавжди за вами.
— Ах! Яке мені діло до статку Альберта! — вигукнула вражена Консуело. — Що спільного між тим, про що ви говорите, і станом, у якому я його застаю? Я, пане, приїхала сюди не справами займатись, — я приїхала, аби спробувати його врятувати. Невже немає ніякої надії?
— Ніякої! Хвороба його цілком мозкова, такі недуги розбивають усі наші припущення й не піддаються ніяким зусиллям науки. Місяць тому молодий граф після двотижневого зникнення, якого ніхто не зміг мені пояснити, повернувся додому уражений раптовою невиліковною хворобою. Всі життєві функції в нього були вже припинені. Ось цілий місяць, як він не в змозі проковтнути ніякої їжі, — і це рідкісне явище природи (яке трапляється тільки в душевнохворих), що він може дотепер підтримувати себе кількома краплями води вдень і кількома хвилинами сну вночі. Ви бачите його: всі життєві сили виснажені в ньому; максимум іще два дні, і він перестане страждати. Наберіться мужності, не втрачайте голови. Я готовий підтримати вас і допоможу вам домогтися мети.