Консуело пошукала очима Порпору. Він не міг чути слів Альберта, але, збентежений тим, що сказав граф Християн, у хвилюванні ходив біля каміна. Вона подивилася на нього із глибоким докором, і маестро так ясно відчув свою провину, що в німій запальності вдарив себе по чолу кулаком. Альберт знаком показав Консуело, щоб вона підвела до нього маестро й допомогла простягнути йому руку. Порпора підніс цю крижану руку до своїх губ і заридав. Совість мучила його, нашіптувала, що він убив людину, але каяття спокутувало його нерозсудливість.
Альберт знову показав знаком, що хоче чути, яку відповідь його рідні дають Сюпервілю, і він розчув їхні слова, хоча ті говорили так тихо, що Консуело й Порпора, які стояли біля нього на колінах, не могли вловити жодного звуку.
Капелан відбивався від їдкої іронії лікаря. Каноніса намагалася, сполучаючи марновірство з терпимістю, християнське милосердя з материнською любов'ю, примирити ідеї, непримиренні з католицькими догматами. Суперечка торкалася тільки формальності, а саме: капелан не вважав за можливе здійснювати таїнство шлюбу над єретиком, аж поки той, принаймні, пообіцяє негайно прийняти католицтво. Сюпервіль, не соромлячись, брехав, стверджуючи, що граф Альберт нібито обіцяв йому, обвінчавшись, сповідувати будь-яку релігію. Капелан не піддавався обману. Нарешті граф Християн на мить знову знайшов ту спокійну, тверду і просту здатність логічно мислити, з якою після тривалих сумнівів і поступок він завжди розв'язував усі домашні незгоди, і поклав край суперечці.
— Пане капелане, — сказав він, — немає такого закону, що чітко забороняв би вам вінчати католичку з єретиком. Церква допускає такі шлюби. Уважайте ж Консуело правовірною, а сина мого — єретиком і негайно обвінчайте їх. Ви ж знаєте, що заручення й сповідь — не більш як обряди, освячені звичаєм, і можуть бути обійдені в деяких крайніх випадках. Цей шлюб може викликати сприятливий поворот у стані здоров'я Альберта, а коли він видужає, ми з вами подумаємо про його навертання.
Капелан ніколи не противився волі старого Християна, — у справах совісті той був для нього більшим авторитетом, аніж сам Папа Римський. Залишалося тільки переконати Консуело. Лише Альберт подумав про це, і, притягнувши до себе кохану, він зміг без сторонньої допомоги обійняти її шию своїми висохлими, легкими, як очерет, руками.
— Консуело, — прошепотів він, — у цю хвилину я читаю у твоїй душі: ти готова віддати своє життя, щоб воскресити моє. Це вже неможливо, але ти в змозі простим зусиллям волі врятувати мене для вічного життя. Я ненадовго піду від тебе, а там знову повернуся на землю шляхом нового народження. І якщо тепер, в останню годину, ти покинеш мене, я повернуся сюди в розпачі, з прокльоном, який тяжіє наді мною. Як тобі відомо, злочини Яна Жижки ще не цілком спокутувані, і лише ти, сестра моя Банда, можеш очистити мене в цій фазі мого життя. Ми — брат і сестра, а коханцями ми можемо стати тільки після того, як смерть іще раз пройде між нами. Але ми маємо заприсягтись одне одному бути чоловіком і дружиною. Погодься вимовити цю обітницю, і я зможу відродитися спокійним, сильним і вільним, як інші люди, і позбутися спогадів про мої колишні існування, що становлять моє катування, моє покарання протягом уже стількох століть. Така обітниця не зв'яже тебе зі мною в цьому житті, яке я залишу через годину, але вона з'єднає нас у вічності. Це буде ніби печаткою, що допоможе нам упізнати одне одного, коли тінь смерті послабить ясність наших спогадів. Погодься, Консуело! Буде відправлено католицький обряд, і я йду на це, тому що лише він може узаконити в очах людей наше володіння одне одним. Мені необхідно понести в могилу цю санкцію. Шлюб без схвалення батьків, на мій погляд, — шлюб недосконалий. А форма обряду має для мене мало значення. Наш шлюб буде так само нерозривний у наших серцях, як він священний у наших думках. Погоджуйся ж!
— Я згодна! — вигукнула Консуело, притуляючи губи до холодного, безкровного чола свого нареченого.
Ці слова були почуті всіма.
— Ну, поспішімо, — сказав Сюпервіль і рішуче почав квапити капелана, який одразу покликав служників і негайно заходився готувати все для здійснення обряду. Граф, трохи підбадьорившись, підійшов і сів біля сина й Консуело. Добра каноніса так гаряче подякувала нареченій за її згоду, що навіть стала перед нею на коліна й поцілувала їй руки. Барон Фрідріх тихо плакав, здавалося, не розуміючи навіть, що відбувається довкола нього. Як оком змигнути був споруджений вівтар перед каміном вітальні. Служників одпустили. Ті вирішили, що йдеться тільки про соборування і що стан здоров'я хворого вимагає, аби було якомога тихіше й якнайбільше чистого повітря. Порпора із Сюпервілем були свідками. Альберт раптом відчув такий приплив сил, що зміг вимовити ясним і звучним голосом рішуче «так» і всі слова шлюбного обряду. Родина стала гаряче сподіватися на видужання.