Консуело була більше не в силах терпіти дитячу радість нещасного безумця. Вона ніжно з ним попрощалася й коли відчинила двері каплиці, Цинабр кинувся до свого давнього друга, якого ще раніше почув і закликав радісним гавканням.
— Бідолашний Цинабре, йди! Я сховаю тебе під ліжко твого хазяїна, — говорив Зденко, пестячи його з такою ніжністю, наче він був його дитиною. — Іди, іди, мій Цинабре! От ми всі троє й з'єдналися! І не розлучимося більше!
Консуело вирушила будити Порпору. Потім навшпиньках увійшла до кімнати Християна й стала між його ліжком і ліжком каноніси.
— Це ви, дочко моя? — запитав старий, не виявляючи при цьому ніякого подиву. — Дуже радий вас бачити. Не будіть моєї сестри, — вона, слава богу, добре спить. Ідіть відпочиньте й ви. Я зовсім спокійний. Син мій урятований; незабаром і я поправлюся.
Консуело поцілувала його сиве волосся, його зморшкуваті руки й сховала від нього свої сльози, які могли, мабуть, вивести його з омани. Вона не зважилася поцілувати канонісу, що заснула нарешті вперше після місяця безсонних ночей.
«Бог поклав край їхньому горю в самій надмірності його, — подумала Консуело. — О! Якби ці нещасні могли довше залишатись у полоні благодійної втоми!»
Півгодини по тому ґрати звідного мосту замку Велетнів опустилися за Порпорою й Консуело, чиє серце розривалося на частини тому, що їй довелося покинути цих шляхетних старих. І вона навіть не подумала, що грізний замок, де за стількома ровами й ґратчастими воротами було сховано стільки багатств і стільки страждань, став надбанням графині фон Рудольштадт…
Кінєць «Консуєло».
Примітка. Ті з наших читачів, які занадто втомилися, стежачи за нескінченними пригодами й небезпеками, що загрожували Консуело, можуть тепер відпочити. Ті ж, без сумніву, менш численні, в яких іще вистачає мужності, довідаються з наступного роману про продовження мандрів Консуело й про те, що сталось із графом Альбертом після його смерті.
1842–1843
ПРИМІТКИ
Початковий задум роману «Консуело» відноситься до кінця 1840 року. Прослідкувати історію написання твору дуже важко, тому що, на жаль, не збереглися ні чернетки, ні повний рукопис роману. Приступаючи 1841 року до роботи над «Консуело», Жорж Санд іще не дуже чітко уявляла собі загальний задум, план і жанр нової книги. Пізніше, в передмові 1854 року, вона згадувала: «Я почала «Консуело» з наміром написати всього-на-всього новелу. Цей початок сподобався: мене спонукали його розгорнути, змусивши відчути все, що вісімнадцяте століття являло цікавого в галузі мистецтва, філософії та чудесного». 1 лютого 1842 року перші розділи «Консуело» з'явилися в журналі «Ревю ендепандант», який видавали друзі письменниці — П'єр Леру і Луї Віардо. Популярне ім'я Жорж Санд значило дуже багато для журналу. Письменниця мусила двічі на місяць подавати по 30–40 сторінок тексту нового роману. В листах Жорж Санд не раз говорить про поспіх, із яким створювався твір: «Я розуміла, що такий метод роботи ненормальний і таїть у собі велику небезпеку». Безумовно, деяка хаотичність сюжету «Консуело» багато в чому пояснюється цим поспіхом. Видавці журналу вимагали все нових і нових розділів. Леру писав Жорж Санд у травні 1842 року: «Де четверта частина «Консуело»? Що ви зі мною робите! Читачі, що жадають вашої книги, розірвуть мене на шматки, якщо першого червня я не випущу чергового числа журналу. Навколо всі тільки й говорять про «Консуело». У листі до Шарля Дюверне письменниця зізнавалась: «Я знову сиджу за «Консуело». І схожа на собаку, якого весь час підхльоскують».
25 березня 1843 року було надруковано останні розділи роману. Одночасно з журнальною публікацією вже 1842 року почало виходити окреме видання книги у восьми невеликих томиках. Останнє прижиттєве видання «Консуело» 1875 року побачило світ із присвятою співачці Поліні Віардо.
Роман «Консуело» з огляду на складність ідейного задуму та сюжету потребував од автора великої та напруженої роботи.