Письменниця використала численні історичні джерела: мемуари прусського барона фон Тренка, маркграфині Байрейтської, сестри прусського короля Фрідріха II та ін. Історичні відомості про гуситів Жорж Санд почерпнула з книги французького письменника Жака Ланфана «Історія Гуситських воєн і Базельського собору» (1731), із роботи французького історика Еміля Боннешоза «Діячі реформи XV століття». Матеріал для описання Чехії Жорж Санд запозичила із статті «Нової енциклопедії», що видавалася в 1830—1840-х роках П'єром Леру й Жаком Рейно. Письменниці вдалося так достовірно та яскраво розповісти про Чехію, що виникла легенда про те, що вона буцімто таємно відвідала всі місця, описувані в романі.
Критика зазвичай відзначає жвавість і яскравість перших, так званих венеціанських розділів, у яких знайшли відображення особисті спогади Жорж Санд про перебування у Венеції 1834 року.
Для розповіді про музичне життя XVIII століття цінним джерелом стала восьмитомна праця Фетіса «Біографії музикантів і загальна бібліографія музики» (1835–1844). Із цієї книги, зокрема, взято епізод про подорож юного Гайдна до Відня, що відноситься приблизно до 1747–1748 років.
Дія роману відбувається в 40—50-х роках XVIII століття. Венеція з її різноманітним музичним життям, блискучий і гамірний Відень — столиця імперії гордовитої та лицемірної Марії-Терезії, Чехія з її героїчним минулим і трагічним сьогоденням, солдафонська Пруссія — таке історичне тло, на якому розгортаються долі головних героїв твору. На сторінках книги читач знайомиться з багатьма історичними особистостями: Фрідріхом II, Марією-Терезією, з композиторами Порпорою, Гайдном, з поетом Метастазіо та іншими. Однак, незважаючи на велику кількість історичних імен і фактів, «Консуело» не є історичним романом, який відтворює минулу епоху з усіма її соціально-суспільними процесами. Історія для письменниці лише яскраве, барвисте тло, своєрідна декорація. «Консуело» — твір, насамперед тісно пов'язаний із сучасністю, з тими проблемами, які хвилювали Жорж Санд у 1840-ві роки. Звертаючись до історії, вона прагнула в минулому знайти витоки багатьох явищ сучасного суспільства. Цим пояснюється те значне місце, яке посідає в романі історія Гуситських воєн. В антикатолицькому русі чехів, очолюваному Яном Гусом, у боротьбі таборитів — селянсько-плебейського крила гуситів — Жорж Санд, усупереч більшості тогочасних істориків, побачила не тільки релігійний рух, але передусім середньовічну форму соціально-революційної та народно-визвольної боротьби, «прагнення національної незалежності й ненависть до чужоземців». Гусити для Жорж Санд — носії ідеї соціальної революції, намагались утвердити на землі загальну рівність, братерство і любов, попередники французької революції та соціальних реформаторів XIX століття. Християнський соціалізм, яким Жорж Санд захоплювалася в 1840-ві роки, уявлявся їй подальшим розвитком середньовічних єресей, зокрема вчення гуситів. Жорж Санд поділяла погляди соціаліста-утопіста П'єра Леру, що утверджував збереження та спадкоємність великих визвольних ідей. Вона настільки була захоплена Гуситським рухом, що одночасно з роботою над «Консуело» написала два великі історичні нариси про вождів гуситів: «Ян Жижка» і «Прокіп Великий», які становлять, за словами самої письменниці, одне ціле з романом («Ян Жижка» був надрукований в «Ревю ендепандант» у квітні-травні 1843 року; «Прокіп Великий» — там само, в травні 1844 року). У цих нарисах Жорж Санд особливо підкреслювала соціальний характер Гуситських воєн: «Це була боротьба рівності, що намагалась утвердитися, з нерівністю, що намагалася продовжити своє існування».
Увага Жорж Санд до національно-визвольної боротьби чехів нерозривно пов'язана з її інтересом до життя й історії слов'янських народів. Наприкінці 1830-х років, у 1840-ві роки письменниця через Шопена була добре знайома з колами польської еміграції в Парижі. Її другом був також польський поет Адам Міцкевич. 1841 року Жорж Санд слухала курс його лекцій з історії слов'ян у «Колеж де Франс», 1843 року опублікувала в журналі «Ревю ендепандант» статтю-коментар до курсу лекцій Міцкевича «Про слов'янську літературу».
Захоплення письменниці ідеями вчення П'єра Леру найяскравіше відбилося в образі Альберта Рудольштадта, одного з «дворян, які каються», що часто виникають на сторінках романів Жорж Санд 1830—1840-х років. Граф Альберт мучиться усвідомленням провини своїх предків перед народом, мріє спокутувати їхні гріхи. У дусі книги Леру «Про рівність» він проповідує необхідність знищення кастових відмінностей, загальне братерство. Жорж Санд вкладає в його вуста цілі фрази з листів П'єра Леру. Вона писала пані Марліані, одній із послідовниць Леру, 26 травня 1842 року: «Я гадаю, що старий має бути задоволений мною».