— Легко! — скрикнув Андзолето, гаряче пригортаючи її до грудей. — Легко! Я так і знав, що ти холодна!
— Нехай я буду холодна! — вириваючись із його обіймів, вигукнула Консуело. — Але Господь, що читає в моєму серці, знає, як я тебе люблю.
— Так іди ж до нього! — крикнув Андзолето з досадою. — Зі мною тобі небезпечно. І я тікаю, щоб не стати нечестивцем.
Він кинувся до дверей, розраховуючи на те, що Консуело, яка ніколи не відпускала його без примирення, якщо між ними виникала навіть найнезначніша сварка, утримає його й цього разу. Вона дійсно стрімко кинулася було за ним, але потім зупинилася; коли він вийшов, вона підбігла до дверей, схопилася вже за ручку, щоб відчинити їх і покликати його назад, але раптом, зробивши над собою неймовірне зусилля, замкнула двері й, знесилена жорстокою внутрішньою боротьбою, непритомна впала на підлогу. Так, нерухомо, і пролежала вона до ранку.
Розділ 14
— Зізнаюся тобі, я закоханий у неї без тями, — говорив цієї самої теплої й тихої ночі граф Дзустіньяні своєму другові Барберіґо, сидячи з ним на балконі свого палацу; щойно пробило другу годину.
— Цим ти даєш зрозуміти, що я не мушу в неї закохуватися, — відгукнувся юний і блискучий Барберіґо. — Я підкоряюся, адже за тобою право першості. Але якщо Кориллі вдасться знову захопити тебе у свої тенета, ти вже, будь ласка, попередь мене — тоді й я пошукаю щастя…
— І не мрій про це, якщо ти мене любиш! Корилла завжди була для мене тільки забавою. Однак я бачу по твоєму обличчю, що ти смієшся з мене.
— Ні, але здається мені, що забава ця мала досить серйозний характер, позаяк вона змушувала тебе кидати стільки грошей і вчиняти стільки безумств.
— Припустимо, що я взагалі ставлюся до своїх забав з таким жаром, що готовий на все, аби тільки їх подовжити. Але цього разу це більше, ніж захоплення, — це справжня пристрасть. Я ніколи в житті не зустрічав істоти більш своєрідно гарної, ніж Консуело. Її можна зрівняти зі світильником: часом його полум'я починає згасати, але в ту мить, коли він, здається, зовсім уже готовий потухнути, раптом спалахує так яскраво, що самі зірки, висловлюючись мовою поетів, бліднуть перед ним.
— Ах! — зітхнув Барберіґо. — Це чорне плаття, біленька косиночка, це напівзлидарське, напівчернече вбрання, це бліде спокійне обличчя, таке непомітне на перший погляд, природна манера триматися, без усякого кокетства, — як ця дівчина змінюється, якою божественною стає вона, коли, натхнена своїм генієм, починає співати! Який ти щасливець, Дзустіньяні, адже у твоїх руках доля цієї слави, що народжується!
— Як мало вірю я в те щастя, якому ти заздриш! Навпаки, боюся, що в ній немає ні однієї з тих добре знайомих мені жіночих пристрастей, на яких так легко грати. Чи повіриш, друже, ця дівчинка так і залишилася для мене загадкою, незважаючи на те, що я цілий день стежив за нею й вивчав її. Мені здається, судячи з її спокою й моєї ніяковості, що я зовсім втратив розум.
— Так, очевидно, ти закоханий у неї більш, ніж треба, позаяк ти зовсім осліп. Мене ж надія ще не засліпила, і зараз я в трьох словах поясню тобі те, що тобі незрозуміло. Консуело — квітка цнотливості; вона любить цього юнака Андзолето й любитиме його ще протягом декількох днів. Якщо ти грубо торкнешся цієї прихильності дитинства, ти тільки підсилиш її, але якщо ти зробиш вигляд, начебто не звертаєш на неї уваги, Консуело, порівнюючи вас обох, незабаром охолоне до свого обранця.
— Але він гарний, як Аполлон, цей негідний хлопчисько! У нього чудовий голос; він буде мати успіх. Уже й Корилла сохне за ним. Із таким суперником не можна не рахуватися, коли перед тобою дівчина, в якої є очі!..
— Так, але він бідний, а ти багатий, він невідомий, а ти всемогутній, — заперечив Барберіґо. — Головне — довідатися, хто він їй: коханець чи друг. У першому випадку розчарування настане для Консуело скоріше; у другому ж між ними буде боротьба, вагання, і все це подовжить твої страждання.