16
Тільки-но ми сіли обідати — Марко Крумов частував нас яєчнею,— як з боку перехрестя до нас долинув звук автомобільної сирени. Ми прислухались, а Боян Ічеренський раптом підвівся і глянув у вікно.
За столом ми сиділи у повному складі, тобто з нами був і начальник, майор Інджов, який мовчки сьорбав свою медівку. Лише він не звернув уваги на сирену.
— Машина з окружної ради,— сказав Боян Ічеренський і знову сів на місце. Потім додав, відламуючи шматок хліба: — Ця машина й раніше бувала тут. Я запам'ятав її номер.
Бай Гроздан почухав потилицю.
— Мабуть, окружний агроном,— промовив він, і обличчя його враз стало заклопотаним.
Поки ми гадали, хто цей гість, наш «метрдотель» уже голосно запрошував когось у кімнату:
— Просимо, заходьте, будь ласка! І авторитетно розпоряджався:
— Хлопче, неси чемодан сюди, не стій біля дверей!
На порозі з'явилося двоє: одного ми відразу пізнали — це був секретар окружної ради. Другого, тоншого, вищого й молодшого, я бачив уперше. Одягнений у сірий спортивний костюм, з перекинутим через плече бежевим плащем, він здавався досить елегантним. Обличчям, худорляве, суворе і трохи стомлене, приваблювало не красою, як у капітана Калудієва,— його ушляхетнювали особлива, глибока зосередженість і спокій. Одразу впадало в очі, що ліва брова в молодшого чоловіка чорна, а права — руда, ніби підфарбована.
Секретар окружної ради дуже поспішав. Він стоячи випив півкелиха вина, подякував і кількома словами відрекомендував нам гостя. Авакум (секретар назвав його справжнім ім'ям, а втім, це не має значення для розповіді), Авакум Захов — історик, археолог, посланий Академією наук вивчати далеке минуле момчиловського краю, тому він якийсь час житиме в нашому селі.
— Ти ба! — ляснув себе по чолу Гроздан.— Ось чому ми в раді одержали листа з якогось інституту з проханням подавати допомогу такому-то.— Він замислився.— Це було зовсім недавно, день-два тому.
Секретар окружної ради висловив певність, що ми допоможемо Авакумові влаштуватись якнайзручніше, і, оскільки дуже поспішав — його десь чекали,— побажав нам плідної роботи й поїхав. Майор, допивши свою медівку, вийшов провести секретаря.
Сіра машина зникла в напрямі Ликіте.
Боян Ічеренський, якого ми за мовчазною згодою обрали своїм старійшиною, запросив Авакума сісти біля нього, налив йому келих вина і попросив Марка Крумова приготувати гостеві щось поїсти. Потім, як ведеться, почав відрекомендовувати кожного з присутніх ученій людині.
— Це бай Гроздан,— кивнув він у бік голови і добродушно всміхнувся.— Голова кооперативного господарства і батько нашого насущного хліба. Славний чоловік. Той, що біля нього, насуплений, ніби проковтнув цілу торбу слив,— відомий гірничий інженер Кузман Наумов Христофоров. Він багато п'є і багато мовчить. Загадковий екземпляр. Тепер слухай уважно! — Він показав головою на капітана.— Не раджу тобі мірятися силою з цим добродієм через любовні справи. Проковтне тебе, мов комаху. Він надто здібний, до того ж артилерист. Закінчив академію і, якщо передчасно не зведе його якась Станка, неодмінно стане генералом. Пробачте мені мою відвертість, капітане, я дуже вас люблю. За ваше здоров'я!
— А чому ви обминули цього хлопця? — спитав Авакум, показуючи на мене. Я почервонів.
— Цього? — Бонн Ічеренський знизав плечима, поблажливо посміхнувся і пояснив: — Коли ти вже нагадав, скажу і про нього. Він увесь на видноті, судіть самі, що він являє собою. Я не маю певної думки.— І вихилив келих.
Авакум теж випив чарку.
— Цей хлопець (я здригнувся і опустив очі: боже мій, він був старший за мене не більш як на п'ять років, а називав мене «хлопцем»!), цей хлопець,— сказав Авакум і подивився у вікно, ніби я був десь на вулиці, а не сидів навпроти нього,— в душі поет, а займається ветеринарією. Мабуть, він ветеринарний лікар, і б'юсь об заклад, добре знає свою справу, незважаючи на свій нахил до поезії. І, здається мені (тут Авакум злегка зітхнув), він закоханий... нещасливо. Але в тім, що він закоханий,— не нещастя. Кохати — добре, навіть тоді, коли дівчина не відповідає взаємністю.
Я ладен був провалитись крізь землю від ніяковості й сорому і дуже розсердився. А капітан Матей Калудієв засміявся голосно і нахабно. Я добре знав, що лікар Начева не запрошувала його до амбулаторії, він сам унадився туди.
Бонн Ічеренський мовчав, здивовано дивлячись на нашого нового знайомого.
— Коли ти встиг так докладно вивчити його біографію? — поцікавився він.