За цим заняттям застав мене Авакум.
Він здавався веселим, жвавим, був у доброму гуморі. Мабуть, гаразд виспався, до того ж спав сном безтурботного немовляти. Я потай позаздрив йому, хоч і усвідомлював, що маю деякі переваги перед ним.
Я зніяковів, як ота доярка, мабуть, через те, що Авакум перебив мені складання відомості.
А він по-приятельському поплескав мене по плечу й хоч відомість лежала перед його очима, досить нецеремонно запитав:
— Вірш складаєш, поете?
— Ні,— промовив я,— заповнюю тижневу відомість,— і показав рукою.
— А як заповнюєш її, римованими чи білими віршами? Я знизав плечима — мені не до жартів.
Авакум сів навпроти мене, дістав сигарету і безтурботно закурив. Він тримався так, наче ми були давні приятелі. Може, мені треба було розсердитися, сказати йому, що не маю часу. Якщо хоче дістати пораду, хай заходить в амбулаторію: я приймаю відвідувачів щодня з десятої години до обіду. Та хоч як намагався, не зміг розлютитися, всупереч моїм уявленням про порядок і дисципліну, мені було приємно, що він зайшов. Почуття, що поруч мужня людина, знов оволоділо мною.
Та ось як повелася ця мужня людина.
— Лікарю, ти знаєш, звичайно, Балабаниху? — спитав Авакум.
Я роззявив рота з подиву.
— Вона дуже цікава жінка,— вів далі Авакум.
— Так,— опам'ятався я і жовчно запитав: — Коли ти встиг переконатися в цьому?
— У тому-то й річ,— розсміявся Авакум,— що я ще ні в чому не переконався.
— Почекай,— мовив я і зрадів, що є можливість притиснути його до стіни.— Тоді звідки ти знаєш, що вона цікава жінка?
— Це тільки припущення,— відступив від своєї позиції Авакум.
Задоволений його відповіддю, я замовк. Авакум випустив кільце диму й уважно подивився на мене.
— Все-таки ти міг би розповісти мені докладніше про цю жінку? — спитав він.— Особисті враження або, може, почуте від людей. Це мене дуже цікавить.
Я знизав плечима.
— На жаль,— відповів я,— ця особа не належить до кола моїх спеціальних інтересів. Я знаю лише деякі очевидні речі, які не становлять таємниці ні для кого. Вона гарна, хоч уже й не така молода, добра робітниця і має можливість, стати найкращим майстром момчиловської сироварні. Особисто я не раз відзначав виняткову чистоту й лад на її робочому місці. Халат у неї завжди білосніжний, нігті на руках обрізані, волосся тримає під бездоганно чистою хустинкою.
— У неї є коханці? — спитав Авакум.
Я подивився собі під ноги й замовк. Не знав про це.
— І ніхто вночі не перестрибує через її огорожу?
Це питання було надто грубе, і я мав повнє право образитися, адже я ветеринарний лікар, а не якийсь жалюгідний спостерігач чужих дворів. Я знову подивився собі під ноги і не промовив ні слова.
— Хочеш, будемо приятелями? — зовсім несподівано спитав Авакум.
— О,— сказав я і сів на ліжку, бо нечемно було стояти, коли він сидів. Запитання було надто раптовим.
— Мені потрібен такий приятель,— вів далі, посміхаючись, Авакум,— який вірив би мені і не вважав мене поганою людиною.
— Гаразд,— відповів я і відчув вогонь на щоках.— Мені здається, ти непогана людина.
Тоді я не мав особливих підстав вірити в його доброчесність і вимовив ці кілька слів просто так, інтуїтивно.
Він подав мені руку, і ми всміхнулись один одному.
Отак почалася наша дружба.
Потім Авакум попросив мене довідатись про деякі інтимні речі з життя-буття Балабанихи.
— Я науковий працівник,— сказав Авакум,— і ні в якому разі не хотів би підірвати престиж інституту, який представляю. Якщо Балабаниха підтримує якісь сумнівні зв'язки любовного характеру, моє місце, звичайно, не в її домівці. Зацікавлена особа дивитиметься на мене скоса і, чого доброго, може вчинити бешкет — на що тільки не здатні ревнивці! Все це, звичайно, не в моїх інтересах.
Після цього вступу, який мене надзвичайно здивував, він поспішив уточнити:
— Як мій добрий приятель, з'ясуй, чи має Балабаниха з кимось особливо близькі стосунки, і, якщо має, довідайся, хто ця людина. Про це найлегше узнати в сусідок, бо у всіх сусідок на світі призвичаєне око і чудово розвинутий нюх. Але будь обережним, коли розпитуватимеш, бо сусідки — істоти честолюбні! Навідайся до сусідки в її справах, а як почнеш розмову про Балабаниху, удавай байдужого і не надто прихильного. Боронь боже ставати на її бік, бо з цього нічого не вийде.
Коли я вийшов на вулицю провести Авакума, він шепнув мені:
— Постарайся узнати щось до обіду. А коли пообідаємо У бая Марка, вийдемо разом, і ти наодинці скажеш мені, про що дізнався.