Вітер завивав, гілки на фруктових деревах стогнали, немов просили в когось допомоги.
Вікторія Ічеренська поставила сумку між сидіннями, сіла за кермо і натиснула на стартер. Стартер захрипів і завмер. Так повторювалося кілька разів, мотор мовчав. Жінка вистрибнула з машини, підняла капот, і Авакум по звуку здогадався: вона підпомповуе в карбюратор бензин.
Поки Ічеренська поралася, Авакум виповз із-під машини, став навколішки й схопився руками за запасну покришку.
Вікторія Ічеренська знову натиснула на стартер. Цього разу мотор загув. Поки вона витискала зчеплення і подавала газ, Авакум підвівся, а коли машина рушила, ліг животом на заднє сидіння, простяг руку і схопив шкіряну торбинку. Вікторія Ічеренська перемкнула мотор на другу швидкість, і Авакум розсудливо відсахнувся. Упав долілиць, плюхнув у калюжу, але шкіряної торбинки не випустив з рук.
«Вілліс» зник у темряві.
Авакум підвівся, подряпаний і забруднений, але на серці в нього було радісно.
26
Він повернувся і тим самим шляхом, піднявшись по гілках старої сосни, потрапив у свою кімнату. Наближалась четверта година ранку, але темрява була густа, наче надходила ніч, а не світанок.
Авакум засвітив лампу, подивився в маленьке дзеркальце і засміявся. Поклавши шкіряну торбинку на стіл, почав виймати з бездонних кишень свого плаща інші трофеї, захоплені у Бояновому будинку: порожню пляшечку, вміст якої Ічеренська вилила на підлогу, два каламарчики з червоною рідиною та аркуш із кількома надряпаними нашвидку цифрами.
Однієї стулки вікна, крізь яке він стежив за Вікторією Ічеренською, не було. Хтось надто старанно вийняв шибку, бо на віконній рамі Авакум не знайшов жодного гвіздка. Рама була без замазки, лишилися тільки сліди від гвіздків — зовсім свіжі дірочки. Авакум зміряв довжину та ширину порожньої рами, записав її розміри на аркушику і поклав його на стіл. Власне, він просунув руку крізь отвір, щоб скинути гачок та клямки на вікні й залізти в кімнату.
Обидва каламарчики були не його — він узяв їх на кухні Ічеренського з купи інших пляшок. А рідину, якою наповнив їх, вилив з двох однакових пляшок, знайдених у нижньому відділенні кухонної шафи. Вони були до половини порожні й мали однакові етикетки — «Болгарське шампанське». Авакум, мабуть, не звернув би на них ніякої уваги, якби на етикетці однієї з пляшок не помітив маленьке коло, намальоване хімічним олівцем.
Поклавши свої трофеї, Авакум помив руки спиртом (бідолашного вчителя Методія!), відкрив сумку і зайнявся срібною чашею. Верхня і нижня частини чаші мали однаковий діаметр, але діаметр внутрішнього дна був трохи менший від зовнішнього. Чаша світилась м'яко, матовим сяйвом, бо срібло було старе. Вгорі чашу оперізував масивний інкрустований вінок. Саме на нього звернув увагу Авакум. Звичайно на циліндричних чашах ювеліри не робили вінків. Вони прикрашали стіжкуваті чаші, щоб урівноважити верх і низ. Цей вінок свідчив про несмак.
Проте він усе-таки був і муляв очі своїми розмірами. Авакум знав з досвіду: коли щось впадає у вічі, то елемент «випадковості» не треба брати до уваги.
Авакум якийсь час не моргаючи дивився на чашу, потім несподівано покрутив верхню частину справа наліво. Вона почала легко і плавко відкручуватись од нижньої частини.
Різьба була неширока, але дрібна, як у біноклі. Під нею видніла друга, внутрішня чаша, зроблена з якогось легкого і тонкого металу. «Дюралюміній»,— подумав Авакум.
Внутрішня поверхня чаші була розграфлена на дрібні квадратики, і в кожному з них містилася вирізана латинська літера. Літери утворювали слова та рядки. Рядків налічувалось чотири, і вони йшли один під одним, як вірші.
Ще одну деталь помітив Авакум: вирізи на літерах були щільно заповнені якоюсь зеленкуватою речовиною.
Захов погасив світло, і ту ж мить мініатюрні літери засяяли.
[Вірші Шеллі. Через кілька місяців після цих подій я переклав їх, але мій переклад далекий від чудового оригіналу, як далека, наприклад, наша Земля від сяйної ранкової зорі. А я ж усього-на-всього ветлікар і не маю нічого спільного з поезією. Ось він, мій переклад:
Це було красиво, дуже красиво. Авакум захоплено дивився на вірші і, всміхаючись, милувався ними.
Але час минав, з подвір'я навпроти прокукурікав півень. Авакум спам'ятався і зробив те, що зробив би кожен на його місці: передав по радіо зв'язківцям у Софії англійські слова — літера за літерою, так, як їх уміщено в квадратиках. Повідомив загальне число квадратиків — і порожніх, і заповнених літерами та розділовими знаками. Подумавши мить, передав: