Поки Методій та плетільниця розмовляють про минулі й прийдешні часи, Боян Ічеренський стоїть зігнувшись під гілками береста і терпляче жде повернення свого приятеля.
Що сталося далі, всі знають... Креслення і викрадення грошей, звичайно, камуфляж.
— Громадянине Стратев Іларій, чи помилився я в чомусь?
Боян Ічеренський підвів голову. По його підпухлих губах поповзла болісна усмішка. Він дивився на Авакума з німим подивом, як борець, повалений дужчим і достойнішим борцем.
Другого дня ми пішли до Балабанихи. Вона дуже зраділа. Ми розпалили вогнище і зарили в гарячий попіл цілий фартух картоплі.
Балабаниха проспівала нам кілька давніх родопських пісень.
Авакум теж був веселий, але інколи наче задумувався про щось, і тоді очі його здавалися стомленими і трохи сумними.
Надворі дощ. Білі тумани оповили схили Зміїці. А я думаю про Авакума і про той сонячний день, коли в диких тінявих просторах нашої Зміїці заспівають свою мужню пісню кайла та лопати гірників.
Як буде добре!
Тоді я вийду на шлях, який веде в село Ликіте, і, зустрівши лікаря Начеву, сміливо спитаю:
— Хочеш поведу тебе до Зміїці?