— Смачного! — побажав йому Гроздан.
— На брак апетиту не нарікаю,— засміявся Авакум. І, тонко нарізаючи ковбасу, спитав Ічеренського: — Правда ж, я розуміюсь на реставраційних справах?
— Звичайно,— погодився геолог, замислено всміхнувшись.
Авакум лукаво глянув на нього й сказав:
— Але за всяку реставраційну роботу мені платять гроші. Я не звик витрачати час марно й базікати по-пустому. За те, що я намалював портрет вашого товариша, ветеринара, доведеться вам заплатити за мій обід.
Ічеренському раптом стало весело. Всі сміялися від душі. Тільки бай Гроздан незадоволено похитав головою.
— Це погано, що ти все переводиш на гроші,— промовив він.— Учена людина, а думаєш тільки про гроші!
— Ах, не сердься на мене, товаришу голово! — по-дружньому глянув на нього Авакум.— Великий Наполеон Бона-парт якось сказав: «Дайте мені гроші, і світ буде мій». Я трохи скромніший від Наполеона, а тому кажу: «Дайте мені гроші, і я обладнаю ванну й убиральню в своїй майбутній квартирі». Наш будівельний кооператив, куди я вніс гроші за квартиру, відмовляється обладнати мені ванну з душем. А я люблю ці речі.
Всі знову розсміялися, навіть бай Гроздан посміхнувся. Силкувався засміятись і я.
— За те, що поїв, заплатить ця поважна людина,— вказав Авакум на Ічеренського.— А тепер дай усім по келиху вина та й собі налий!
Потім зайшла мова про квартиру для Авакума.
Бай Гроздан, якому, очевидно, археолог не душе сподобався, почав крутити: у селі є й кращі кімнати, але вчителі й геологи зайняли їх. Взагалі важко буде знайти квартиру.
— Він може тимчасово влаштуватись у моїй амбулаторії,— запропонував я, хоч мав досить підстав не бути люб'язним з цією людиною.
— Це розумно,— зауважив Ічеренський. Авакум зітхнув.
— Я дуже вразливий,— сказав він.— Завжди втрачаю настрій, коли побачу хвору тварину. А якщо перед очима промайне шприц з голкою, то впадаю в меланхолію на цілий тиждень.
— А мені нічого, коли побачу навіть тисячу шприців! — посміхнувся Матей Калудієв і весело додав: — Я не від того, щоб жити вдвох у моїй кімнаті. Вона чималенька і виходить на південь.
— Чудово,— кивнув Авакум.— У мене велика пристрасть до південних кімнат. Моя майбутня квартира матиме два вікна, які виходитимуть на південь. Але я вередливий щодо сну. В мене дуже розвинений слух — терпіти не можу хропіння. Коли чую, що хтось хропе біля мене, то впадаю в іпохондрію.
Бай Гроздан знизав плечима, але нічого не сказав.
— Я не хроплю,— зовсім несподівано обізвався Кузман Христофоров.
Усі ми здригнулися і наче по команді замовкли. Першим отямився Авакум.
— Щиро дякую за добрі почуття,— сказав він, напружено вдивляючись в обличчя Христофорова.— Я із задоволенням пожив би з таким здібним гірничим інженером. Я завжди поважав гірничих інженерів. Але ти, друже, маєш звичку розмовляти уві сні, правда ж? Шкода!
— Нічого! — кивнув Кузман і налив собі вина. Знову запанувала мовчанка.
— З усього видно, що тобі потрібен комфорт,— вимовив якось через силу бай Гроздан.— У Балабанихи є така кімната: простора, на другому поверсі — повна незалежність!
— У Балабанихи? — лукаво глянув на нього Матей Калудіев, підморгнувши.