Він видерся по стовбуру до четвертого обрубка гілки, вхопився за нього лівою рукою і розглядав його лускату кору крізь товсту лупу.
Отак тривало хвилин зо три. Скупчивши погляд на склі, Авакум знагла відчув, що перед очима танцюють синюваті кола, й мало не впустив лупу.
На мить він заплющився, вдихнув повітря на всі груди і знову подивився крізь лупу. Тепер у його очах блиснули іскри. Він сховав лупу, дістав складаний ножик, відкрив його зубами, зрізав шматок лускатої кори й обережно спустився на землю.
Повернувшись до кімнати, він вийняв пінцетом одну лусочку з кори, поклав її на предметне скло мікроскопа і подивився крізь окуляр. На скляній платівці синіла ворсинка. Синя ворсинка з вовняного прядива.
Авакум сягнув по сигарету й жадібно затягся. Відтак дістав з портфеля пергаментний папірець — у нього була загорнена така сама синя ворсинка. Авакум знайшов її свого часу серед залізних остружків під розпиляним прутом Ілязового вікна. Він порівняв обидві ворсинки під мікроскопом. Вони були однакові завтовшки і кольором.
Він підвівся і повільно заходив по кімнаті.
Тепер Авакум точно знав, що вирваний терен біля тину, стежка, сукувата сосна і незамкнене вікно зв'язані однією невидимою ниткою з Ілязовим будинком. Та сама синя рукавиця торкалася сука від обрубаної гілки на сосні й зігнутого прута на розбитому вікні.
Але як знайти синю рукавицю? Хіба одна синя рукавиця на світі? А хоч би й одна, то де вона і чия?
Усе-таки відкриття, зроблені Авакумом, склали кілька важливих ланок у ланцюгу подій, які передували злочину. Авакум не мав причин бути невдоволеним собою.
Сховавши сині ворсинки, Авакум пішов оглядати речі, сховані в комірчині. Тут не було нічого такого, що привернуло б увагу. Опудал тварин та птахів протягом місяців не переставляли. Про це свідчило павутиння на них — чорне й густе. Він уже збирався вийти, коли очі його спинилися на чистенькому бурому ведмежаті — пороху не було навіть на підставці. Одна чиста річ серед стількох інших, що тонули в павутинні та поросі. Це не могло не привернути уваги Авакума. Отже, чиясь рука порівняно недавно торкалась ведмежати. Але чому серед стількох опудал тварин саме буре звіря було удостоєне такої честі?
Авакум наблизився до ведмежати і зсунув його. Під дерев'яною підставкою відкрився отвір довгої скрині. Захов присвітив електричним ліхтариком і побачив на споді купу каміння різного кольору й розміру.
Більше нічого в скрині не було. Один з каменів завбільшки з кулак був загорнений в аркуш із зошита і перев'язаний червоною вовняною ниткою. Він лежав зверху на купі інших.
Авакум засунув руку, взяв камінець і в світлі жовтого променя прочитав:
«З м і ї ц я, 7 серпня».
Напис було зроблено нерозбірливо, хімічним олівцем.
«Якийсь мінерал, що його знайшов Методій Парашкевов у Зміїці за п'ятнадцять днів до події на Ілязовому подвір'ї»,— подумав Авакум. Він потримав камінь у руці, потім кинув на купу і знову поставив ведмежа на місце.
Почало мрячити.
Сірі хмари лизали своїми кошлатими язиками голі схили Зміїці. Крізь відчинене вікно проникало холодне повітря, насичене ароматом сосни та вологої землі.
Всередині було тихо і якось порожньо й сумно.
Авакум здригнувся, наче самотність раптово перетворилася на гострий холод, що заповнив його. «Треба неодмінно заснути»,— подумав він. Укрившись із головою плащем, Авакум заплющив очі.
Дощові краплини стукали по шибках, і цей слабкий звук робив тишу ще важчою.
Розбудив Авакума глухий грюкіт зовнішніх дверей. Він прислухався і пізнав ходу Балабанихи. Кроки лунали вже у сінях. Йому більше не хотілося лежати в темряві. Він засвітив лампу і почав складати одяг у шафу. Тільки плащ лишив на ліжку. З внутрішнього боку, під підшивкою, були дві глибокі кишені, де Авакум тримав потрібні йому речі: мотузок, запасну батарейку для ліхтарика, пачку з набоями і маленьку, але міцну сталеву лопатку у шкіряному футлярі.
Надворі все ще сіяв дрібний дощ.
Авакум відчинив обидві стулки вікна, накинув на плечі плащ, вийшов і став у сінях. Кашлянув.
За мить двері кімнати розчинились, і в освітленій рамі з'явилась Балабаниха.
— Чому ти стоїш у сінях? — здивувалась вона.— Заходь усередину, погрійся. Глянь, який вогонь я розпалила!
За її широкою спиною полум'я то пригасало, то розгорялося. Зсередини йшов приємний запах печеної картоплі.