Бай Марко знизав плечима.
— Вона ніколи не приїздила в Момчилово? — спитав Авакум.
— Ат! — похитав головою бай Марко.— Нібито приїздила двічі, та ненадовго, на кілька годин. Так мені здається.
Через годину Авакум прибув у Смолян. Надіслав вино з двох пляшечок на лабораторний аналіз і, поки чекав відповіді, вирішив подзвонити по телефону Сії. Була субота — у неї вихідний день.
Авакум глибоко затягся сигаретою і, притискаючи до вуха телефонну трубку, спитав:
— Сіє, це ти?
З другого боку мовчали. Йому здалося, що в її кімнаті грає радіо і поблизу сміється якийсь чоловік.
— Сійка зайнята,— відповів чоловічий голос.— Хто її питає?
Авакум поклав трубку.
Він викурив сигарету, стоячи нерухомо. Потім довго і зосереджено гасив недопалок у скляній попільниці, наче то була надто важлива і делікатна справа.
Коли він вийшов на вулицю, вітер підняв на дорозі купку сухого листя, закрутив його і розсипав, наче конфетті.
Було вогко, в повітрі стояв важкий запах осені, пожовклого падолисту.
Лабораторний аналіз підтвердив Авакумові передбачення: в одній пляшці вино було чисте, а в другій мало велику домішку снодійного.
Авакум попросив працівника з управління сісти на заднє сидіння мотоцикла і поїхав у Ликіте. Доїхавши до Зміїці, він пішки рушив у Момчилово, а працівник управління повернувся на мотоциклі у Смолян.
Авакум пройшов повз Ілчів шинок, але, наблизившись до хвіртки Балабанихи, згадав, що не обідав. «Снідав пізно,— подумав він.— Немає рації повертатися».
Приліг на ліжку. До умовленої радіозустрічі лишалось півгодини.
«Де ж була столиця Момчила?»— міркував Авакум. Спробував уявити собі рівнину на південь від Карабаїру, залиту сонцем, золоту, трохи хвилясту від зелених пагорбів, вкриту оливковими гайочками та виноградниками. Ба, марна річ: замість квітучої рівнини перед його очима постали урвища, де безнастанно клубочилися густі тумани.
О першій п'ятдесят п'ять він надів навушники і став чекати. Тихо пролунав умовний сигнал. Авакум узяв олівець і нотував. Передача тривала близько години.
Насамперед йому відповіли на його вчорашнє запитання про родину Ічеренського в Англії і повідомили, що Вікторія Ічеренська і власник «вілліса» заарештовані сьогодні о восьмій ранку. Потім продиктували зміст трьох шифрограм — від десятого, дев'ятнадцятого і двадцятого серпня. їх розшифрували за допомогою англійського вірша. Чотири рядки становили своєрідний ключ шифру.
Коли з Софії закінчили передавати пояснення складної шифрувальної системи, Авакум дав сигнал, що передавати, не він. Попросив назвати, на хвилях якої частоти чужа радіостанція вела переговори з таємною ультракороткохвильовою станцією на нашій території.
Через п'ять хвилин у його записнику були вже і частоти хвиль, і відповідні кодові знаки.
Закінчивши передачу, Авакум вимкнув передавач.
27
Бай Гроздан щойно прокинувся після пообіднього відпочинку, як Авакум постукав у двері. Попросивши його вийти надвір, Авакум спитав з усміхом:
— Задрімав трохи? Бай Гроздан кивнув.
Авакум відвів його вбік і пошепки сказав:
— По-перше, негайно зв'яжися з партійним секретарем. Знайдіть чотирьох вірних людей. Двоє з них нехай стежать за Бонном Ічеренським, а решта двоє — за Кузманом Христофоровим. Якщо хтось із цих красенів спробує втекти з села, негайно повідомте мене. Я буду або в Балабанихи, або в Анастасія, ветлікаря. Запам'ятав?
По-друге. Подзвони з канцелярії кооперативу по цьому номеру в Смолян.— Авакум застромив руку в кишеню і подав голові записку.— Почувши відповідь, перекажеш те, що я тут написав, раз, потім удруге, щоб краще зрозуміли. Надвечір до тебе прийдуть двоє, постарайся влаштувати їх у будинку, що виходить на подвір'я Балабанихи.— І знову спитав: — Запам'ятав?
— Усе запам'ятав і зроблю як слід,— помовчавши трохи, відказав бай Гроздан.— А хіба геологи повернуться сьогодні?
— Повернуться,— кивнув Авакум.— Вони взяли у бая Марка харчу на два дні.
Авакум непомітно потис руку голові кооперативу і пішов до бая Спиридона.
О п'ятій годині зі Смоляна прибули два лейтенанти в цивільному. Вони назвалися закупниками торговельної організації, і голова влаштував їх у тітки Надки, найближчої сусідки Балабанихи.
Трохи пізніше прибули й геологи. Коли Авакум був у Ілчовому шинку, вони показалися з боку Ликіте. Він зустрів їх і якось особливо врочисто привітався з Бонном Ічеренським.
— Я зробив деякі цікаві відкриття,— сповістив він.
— Он як? — звів брови геолог.— Дуже радий.