Знизавши плечима, капітан Сміт перервав Томпсона:
— Можливо, вона загубила його або десь залишила. На судні вже не раз траплялися такі випадки.
Інспектор Томпсон кивнув.
— Це так і виглядало. Проте могло бути й інакше: лорд Хакслі віддав браслет, що тримав у себе як заклад за виконання обіцянки. Я не сушив собі голови справами двох закоханих і забув цю історію. Тільки коли випадково потрапив до моїх рук знайомий браслет, вона знову зринула в пам'яті. Я, звичайно, й цього разу не надав би їй ніякісінького значення, коли б не слова Ван-Хуфта, які страшенно вразили мене. Він сказав, що прикраса коштувала б цілого багатства, якби каміння було справжнє, але воно, на жаль, фальшиве.
— О! Це ще ніяк не доводить вини лорда Хакслі.
— Не доводить, правильно. Але чому Хакслі так злякався, коли ювелір висловив свою думку про браслет? Купивши якусь дрібницю, лорд швидко пішов з магазина. Я замислився над цим і згадав ще одну історію. Незабаром після події з браслетом дуже діяльний молодий лорд почав залицятися до місіс Гарднер. І не без успіху. Ввечері на третій день плавання я зустрів цю даму відразу після її розмови з Хакслі. Мені впало в очі, що на голові місіс Гарднер нема діадеми, яку зовсім недавно я бачив у неї. Я висловив своє здивування. Знітившись, вона відповіла, що в цей день взагалі не надівала діадеми, — тобто сказала неправду! Дивно! Два випадки, і обидва стосуються коштовних прикрас, і в обох замішаний лорд Хакслі.
— Ви не могли помилитися у випадку з місіс Гарднер? — запитав Сміт. На його обличчі не лишилося й сліду від посмішки.
— Звичайно, ні, — замислено відповів Томпсон і струсив попіл з сигари об край кришталевого бокала. — Помилятися — властиво людині. Але щоб бути цілком упевненим, мати підстави для підозри, я запропонував містерові Гарднеру — з ним я в добрих стосунках, і він знає мене як Коннора — показати діадему Ван-Хуфту.
Маленька хитрість вдалася. Звичайно, я не сказав Гарднеру про свою підозру, а Ван-Хуфа проінструктував, наскільки цього вимагала необхідність. Капітан нетерпляче підвівся.
— І що сказав ювелір?
— Він зробив так, як я просив: сказав Гарднеру, що діадема являє собою велику цінність. Насправді ж…
— … брильянти були…
— … замінені шліфованим склом. Майстерно виконана імітація.
Сміт кинув сигару в попільничку.
— Не розумію! Це просто неймовірно!
— Не може бути, щоб мультимільйонер Кеннеді і відомий промисловець Гарднер прикрашали своїх дам фальшивими оздобами.
— Отже, лорд Хакслі?
Інспектор підвівся і став перед Смітом.
Ви часом не знаєте, де зараз лорд Хакслі?
Він на балу, упадає біля місіс Хорткліф.
— Іншого я й не чекав. Місіс Хорткліф, незважаючи на свої роки, безумовно, ще досить приваблива жінка. В неї багато поклонників. Ви, звичайно, подумали, що й лорд Хакслі — один з таких розбещених бонвіванів?
— Інспекторе, в мене мороз іде поза шкірою. Я розумію: справа стосується славнозвісного кольє місіс Хорткліф!
— Так! Можна з певністю сказати, що вже сьогодні вночі воно буде в лорда Хакслі. Випадок з Кеннеді й Гарднер — це тільки перші спроби. Справжній злочинець насамперед накинув оком на коштовності Хорткліф. Проста крадіжка могла б викрити його. Тому він завербував собі в помічники одного із знатних, на якого не може впасти підозра. Як йому вдалося це зробити, важко сказати. Це поки що загадка. У всякому разі ми ніколи не викрили б цей злочинний план, якби на браслеті міс Кеннеді не зламався замок.
— Отже, ви припускаєте, що за спиною лорда ховається якийсь солідний інкогніто?
— Так. Брильянти були вийняті і замінені фальшивим камінням дуже досвідченою рукою. Лорд Хакслі не зумів би цього зробити. Без сумніву, злочинець — прекрасний майстер — ювелір.
— Хіба не можна відразу розпізнати фальшиве каміння?
— Ні в якому разі. Коли ви бачите коштовне кольє на шиї американки, що володіє мільйонами, вам навіть і на думку не спаде, що в масивній золотій оправі блищить скло. На цьому злочинець і побудував свій план. Він розраховує, що на судні ні в кого не виникне підозри, а як тільки пасажири зійдуть з корабля, всі сліди загубляться. Надзвичайно хитрий супротивник!
— Хто ж це може бути? На борту немало ювелірів, — розмірковував капітан.
— Можливо, цього інкогніто треба шукати серед них, — промовив Томпсон. — Я ще раз переглянув списки пасажирів. Мою увагу привернув містер Кашбарн. Ви добре знаєте його?
Похмурий Сміт потер підборіддя.
— Заможний торговець з Лондона. Він тримається на судні дуже відособлено, весь вільний час присвячує своїй значно молодшій сестрі, яка майже не виходить з каюти. Я ніколи не бачив, щоб він розмовляв з лордом Хакслі.