— Що це? Чому? Навіщо такий шум?
— Навчальна тривога! Будь ласка, не баріться!
— Яке нахабство! Дайте мені спокій. Всю ніч через галас не можна було заснути, тепер знову щось вигадали!
— Вибачтесь за мене перед капітаном. Я змерз і не піду на навчання.
— Де ж рятувальні пояси? А втім, на навчальних заняттях можна обійтися й без них.
Багатьом жінкам від хвилювання й страху стало погано. Деякі в істериці кинулися в каюти і замкнули двері на ключ.
У коридорі спокійно розмовляли, двоє чоловіків. Один з них у халаті запалив сигарету і посміхаючись сказав своєму сусідові:
— Справа організована дуже добре. Можна подумати, що відбувається справжня тривога. Але, слава богу, на «Титаніку» ми в безпеці. То як, підемо на палубу?
— Звичайно.
— Ви маєте рацію. На це слід подивитись. Піду одягнуся.
— Усі наверх!.. Усі наверх!..
На Б-палубі відбулася безглузда сцена. З криком: «На допомогу! Злодії!» якась стара жінка накинулася на стюарда, що розгублено відійшов убік.
— Послухайте, місіс… — бурмотів стюард.
— Яке ви мали право відімкнути двері? Мабуть, думали, що мене немає, і вирішили понишпорити, га?
— Я тільки виконував наказ. Під час тривоги двері всіх кают повинні бути відчинені. На жаль, ви не реагували на багаторазові дзвінки.
— Пусті балачки! Я поскаржуся капітанові. Завтра ви вже не служитимете стюардом! — Обурена жінка повернулася до офіцера, що саме підійшов до гурту: — Переведіть мене зараз же в іншу каюту, я не хочу, щоб мені прислуговував цей негідник.
— Надіньте рятувальний пояс і негайно підніміться на палубу, мадам. Стюард робив цілком правильно.
— Але…
— Будь ласка! Не гайте часу. Перші шлюпки вже спущені на воду. — Офіцер нетерпляче глянув на присутніх, які посміхаючись спостерігали цю сцену. — Це стосується і вас, панове. Поспішайте!
— Занадто вже все у вас виходить по-серйозному, а не так, як на навчанні, — зауважив хтось офіцерові, іронічно посміхаючись.
— Ставтеся до тривоги так, ніби все відбувається насправді, — хмуро кинув офіцер і швидко пішов геть. Навздогін йому пролунали аплодисменти.
— Браво! Він не вийшов з своєї ролі.
Пасажири зібралися на верхній палубі і з цікавістю дивилися на великі шлюпки з рятувальними командами. Освітлені прожектором, вони тихо гойдалися на талях. Деякі з них уже були спущені на воду. Жінки перехилялися через борт і з жахом вдивлялися в бездонну чорну глибочінь. Спуститись туди, вниз! Нізащо! Яка безглузда вимога!
Тільки молодь була збуджена й задоволена. Чудова ідея — нічна прогулянка по океану! Нічим же не рискуєш. Море тихе, наче ставок. Але що це? Чому шлюпки беруть лише жінок та дітей? Настрій в одну мить упав. Не пощастило сісти і в іншу шлюпку.
Біля поручнів нерішуче стояла молода мати з двома дітьми. Вона боязко подивилася на офіцера, який хотів допомогти їй, і тремтячим голосом спитала:
— Це справді навчальна тривога? Може б залишити дітей. Так холодно.
— Беріть дітей з собою в шлюпку. Там ви збережете їх краще, мадам, — надійшла відповідь.
Вона все ще зволікала.
— Але інші не сідають в шлюпки… Чому ж саме я мушу це робити?
— Усі жінки й діти будуть за бортом.
Ще одну шлюпку спустили на воду. Чоловіки махали їм услід.
— Бажаємо добре повеселитися! А ми вип'ємо за ваше здоров'я.
Лайтолдер не міг спокійно дивитися на трагікомізм поведінки людей, які нічого не підозрювали.
— Ми все-таки повинні сказати їм правду, — зауважив він Сміту, який з важким серцем спостерігав те, що діялося навколо.
— Ні, Лайтолдер, для них краще поки що не знати правди, зчинилася б бійка, різанина за мізерну кількість місць у шлюпках. Мені вже доводилося переживати щось подібне. Немає нічого страшнішого, ніж людина, охоплена страхом перед смертю. Ви ще узнаєте, як це буває на судні.
Капітан попрямував до шлюпок, його відразу оточили пасажири, закидали запитаннями.
— Пане капітан, чому чоловіків не пускають з нами в шлюпку?
— Ви краще провели б це навчання завтра, після обіду. Тоді не так холодно.
— Пане капітан, судно дуже накренилось. Це ясно видно. Хіба так повинно бути?
— Смішно! Ми дрейфуємо, наче якийсь рибальський човен. І це називається рекордом! Мабуть, ми йшли занадто швидко, і Нью-Йорк ще не встиг приготуватися до зустрічі.
Сміт, обороняючись, підняв руку. — Панове, не ускладнюйте роботу! Для чого стільки запитань? Робіть те, що вас просять. Дотримуйтесь порядку, інакше чоловікам доведеться залишити палубу. Різкий тон викликав заперечення.