повністю відбилась на моєму, зробивши його на диво твер-дим. Її язик досліджував кожен міліметр мого рота. Якоїсь
48
миті вона стала головною зіркою цього поцілунку, я — го-стем на її виставі.
Дзи-и-нь. Короткий звук електричного дзвінка, і двері
відчинились. Я відскочив від неї, намагаючись надати собі
найбільш невимушеного вигляду. Але все було марно. Кинув погляд на Кайлу. З одного погляду на наші пофарбовані
збудженням обличчя все було зрозуміло. Слава Богу, чи кому
там езотеричному на небесах, ззовні нікого не було.
Ми проїхали всього чотири поверхи і цілу прірву у наших стосунках. Дороги назад вже не було.
Кайла вийшла з ліфта, я слідом за нею. Тримаючи
її за талію, прислухався до її прискореного, збитого дихання і намагався продовжити розмову там, де ми зупинились, але все було марно. Ставив не до ладу якісь питання, вона
навмання відповідала, і ми сміялися. Сміялися не над сут-тю, а над самим почуттям легкого дискомфорту нової тери-торії, на якій так швидко опинились. Усього один стрибок
в чотири поверхи.
— Ну що, скоро побачимось? — підійшовши до пово-роту до її кабіни, спитав я і пригорнув її до себе.
— До зустрічі.
Кайла заглянула мені в обличчя, наче ставлячи німе питання. Напевно, отримавши необхідну відповідь, вона озирнулася, цьомкнула мене в губи і пішла на роботу. А я залишився сам на сам зі своїми думками.
Наступного разу коли ми зустрілись у крю-месі, я поцілував її як свою дівчину. У всіх на очах, але мені було все
одно. Навіть не так — мені хотілось, щоб усі знали: вона тепер моя. Дурість, звичайно. Наче хоч щось у цьому житті
може бути по-справжньому моїм. Я сам собі повністю не на-лежу — маріонетка секундних бажань власного тіла і щоден-них потреб.
49
І все одно в той момент я хотів володіти нею. Погляди тих, хто зараз їв у крю-месі, скрипучі голоси філіппінців, що напевно зараз обговорювали нас, щезли вмить, коли мої
вуста торкнулись її і неосяжна хвиля дофаміну захлеснула
всі мої відчуття.
Ми присіли біля того самого вікна, де ще декілька днів
тому починали наше знайомство. Відчуття було таке, наче повернувся на місце мого раннього дитинства. Хіба може бути
ностальгія за тим, що було кілька днів тому?
Я намагався говорити, але будь-яка моя фраза обривалася
її губами на моїх. На кожну хвилину діалогу доводилася хвилина французького поцілунку. Боже, як вона цілується… іноді
здається, від таких поцілунків можна завагітніти. Нам обом.
— Не можна бути таки-и-и-и-м милим, — відриваючись від моїх губ, вона м’яко щипає мої щоки. Її очі зіщули-лися до тонкої лінії, дихання прискорилось і голос трохи під-вищився, наче сп’янілий. — Ти просто як Golden Retriever: просто не можливо не любити! — додала вона.
— Так приємно мене собакою ще ніхто не називав.
Вона захихотіла і знову поцілувала мене. В цей момент
я повністю розчинився в ній. Немає більше мене як такого, немає цього остогидлого крю-месу, немає корабля — нічого
цього, а є лише дивовижної м’якості губи і лоскітливі при-пливи щастя в моїй лобній долі, що віддаються холодним
шумом вересневого Чорного моря.
Скільки себе пам’ятаю, я завжди відчував невеличкий
свербіж, як приємне напруження на моєму чолі, досить мені
наблизити обличчя до когось. Складно пояснити: лоскітли-вий тиск, наче торкаєшся своєю головою чола іншої людини, і тиск зростає тим дужче, чим довше і ближче перебуваєш
у такому положенні. Наче розум ось-ось проникне в голову
іншої людини.
50
Поруч з Кайлою це відчуття не згасає ніколи. Наче я постійно на МДМА. Фізично відчуваю зміни, варто її торкнутися: змінюється голос, поведінка — наче перестаю орієнтуватися в просторі й часі. Реальність прогинається під вагою
гормонів, і я більше не мислю тверезо.
А коли не поруч з нею, про що б не думав — усе зво-диться лише до нашої наступної зустрічі.
— Які в тебе приємні губи, — сказала вона мені, переводячи подих.
— А це хіба не я тобі повинен казати?
— Ну так скажи.
— Щойно закінчу, — відповів і знову притягнув
її до себе. — Один із найкращих поцілунків, що я коли-небудь мав.
— Всього лише один із?
— Ну, завжди є місце для ідеалу.
— Важко не погодитись.
І ми знову злились у поцілунку. Так і минали наступні
декілька днів, аж поки корабель не дістався Халіфакса.
Глава 5
Емоційні гойдалки
з видом на Халіфакс. 14 жовтня
«You are amazing» — золотистими буквами звертався
до нас напис на побіленій стінці підземного переходу. Якраз
між буквами хтось розмістив обличчя Асуки із Евенгеліона.
Кайла знімала зображення і тремтіла від легкого холоду.