Я обнімав її і навіть крізь її промоклий светр зігрівався теплом
її тіла. Чи це у неї почалася лихоманка? А може — у нас обох?
Це ж треба було, перший раз вийти і одразу ж потрапити під дощ.
51
Чесно кажучи, мені навіть подобалося. Короткими перебіжками ми просувались від вітрини до вітрини, ховаю-чись під будь-яким укриттям, і з кожним разом я притискав
її до себе міцніше, відчуваючи калатання її серця під вологим одягом. Цілував її тремтливі губи. Макіяж трохи потік, і здавалося, що вона вбралася на Хеловін, але мені вона так
подобалась навіть більше.
Ми забігли до одного з прибережних кафе і замовили
два пончики з кавою.
— Я заплачу, — за неписаними правилами українських
побачень запропонував я.
— Чому? Я ж запропонувала сюди зайди. Тож мені
і пригощати. До того ж, я першу зарплату отримала!
— То ти багата. Не знав, що я альфонс у цих стосунках.
— О, ще й який, — відповіла вона і розсміялась. — Але
це нічого. Ти — справжній, на противагу іншим.
Мені здавило дихання. Напевно, все-таки почалася
лихоманка.
— На противагу кому це? Невже працюю з цілим кораблем Піннокіо і так і не помітив того? — спитав я і натягнуто посміхнувся.
— Майже. Хлопцям тут не потрібно нічого, окрім сексу. Особливо офіцерам. Щобільше, після того, як переспа-ли з дівчиною, вони діляться один з одним «враженнями»
і порадами, як швидше затягнути її до ліжка. Переспав один
із дівчиною і каже іншому: «Вона класна дівчинка, їй подобається те і те, спробуй її».
— А ти почула це від… — обережно, наче ступаючи
по розбитому склу, спитав я. Я боявся і жадав почути відповідь.
— Усі дівчата на кораблі це знають. Офіцери намагаються з тобою переспати, щойно ти потрапиш на борт. Один
із них до мене навіть своїх працівників присилав, аби дізна-52
тись, що мені подобається. А потім до мене в кабіну посеред
ночі приходив, якесь орігамі приносив.
Мені здавило горло. Відчуття, наче зараз поверну ви-питу каву.
— А ти що?
Вона зробила паузу.
— Відмовила йому, звичайно. Я — з тобою, — спокійно відповіла вона і, перехилившись через столик, цьомну-ла мене в губи. Боковим зором я помітив, як посміхнулася
дівчинка-бариста.
Я перехилився у відповідь, аби продовжити поцілунок, і, не втримавши рівновагу, впав з круглого стільця, примуд-рившися зірвати сидіння. Кайла тут же опинилась біля мене.
— Все гаразд? — спитала вона, взявши мене за руку.
— Так, — збрехав я. Картина мого корабельного роману щойно почала вицвітати від холодного дощу реальності.
Ми повернулись на корабель за півтори години до закінчення її брейку. Мені-то було все одно, я працюю вночі, а вона зовсім скоро знову залізе в своє колесо працівника
сервісу з нескінченною біготнею і конкретною метою.
— Побачимось пізніше, — тихо прошепотіла вона, поки я притискав її до стінки навпроти дверей її каюти. Губами досліджуючи кожен міліметр її шиї, я хоч і чув, та мало
усвідомлював сказане.
— Може, все-таки до мене? В гостях ще не була, а в мене є так багато чого показати, — мало замислюючись
над сказаним, їй на вухо приговорював я.
— Ти ж казав, що ти джентльмен? — прошепотіла вона
у відповідь.
І я вдався до важкої артилерії: повільно цілуючи її, поступово видихав охоплене жагою повітря просто на її шию.
Кайла тихо застогнала.
53
Ти, до речі, перша, хто обмовилась мені, наскільки
це ефективно. Під час нашої першої «статевої вечірки»
в Одесі. Доволі іронічно, що найкращі поради до сексу мені
дала дівчина, з якою і сексу у мене ніколи й не було.
Але прийом цей мене майже ніколи не підводив.
— Я просто… не підготувалася, — відповіла вона, і в її голосі зовсім не залишилось спротиву.
— Пішли, підготуєм тебе на місці, — відповів я і, взявши Кайлу за руку, вирушив униз коридором.
— Добре, але почекай, мені треба дещо зробити, —
відповіла вона і, м’яко звільнившись від моїх обіймів, забіг-ла до себе в каюту.
Вона з’явилася за хвилин десять. В іншому одязі і без ма-кіяжу. Я вже настільки звик до цих легких дощових розводів
на її білому личку, що перестав сприймати їх як щось чужорідне.
— Пішли, — тільки й сказала. Я намагався щось говорити, поки звивистими коридорами рухалися до моєї каюти, але навіть сам себе не слухав. Не слухала, напевно, і Кайла.
— Ти маєш зрозуміти, що я не шукаю нічого серйоз-ного, — підходячи до дверей моєї каюти, вимовила вона. —
Я тут менше трьох тижнів і не шукаю нічого такого.
Я завмер. А я, сам я що шукаю? Потрібно мені щось серйозне? Чи просто граюсь у закоханість, аби вбити ці шість