І перш ніж я встиг написати відповідь, наступне повідомлення: «Anyway, I know your schedule and you’re right. I should do this things in a different way. I am sorry. If you wanna talk, we can meet tomorrow. Today I am almost ending my break».
«3268, — відповів я. — Most of the time, especially in the second part of the day, I am here. If you wanna talk, you can come. See you».
Трохи подумавши, я додав усміхнений смайлик і відправив. Боже, я сам перетворююсь на ображену дівчинку.
Я знову взявся за мій обід, але їсти більше не міг. Шлу-нок здавило під вагою власних думок. Візок знову зрушив
з місця. Наші латино-українські гірки пішли на друге коло.
Я зустрів її в коридорі, на повороті до моєї кабіни.
— Ми можемо поговорити? — запитала вона, і на її губах на секунду блимнула і тут же зникла нерішуча посмішка.
Вона ще не визначилась, як реагувати.
— Поговоримо трохи подалі звідси, — я завів її в дальній кут клубка коридорів, туди, де я знаю, самостійно вона
точно не зорієнтується. Де у стін трохи поменше вух і очей.
— Марк, я… — вона набрала повітря в легені і її погляд бігав десь позаду мене, наче шукаючи правильні слова, 89
та не встигла продовжити, як із-зі рогу, гучним клекотінням
високих голосів зручно попереджуючи власну появу, з’явився натовп філіппінців. «Ооооу» — прокотився їх веселий
гул, варто було нам потрапити в їх поле зору. Вони протис-нулись між нами, розрізаючи той хлипкий зоровий контакт, що Кайла не здатна була налагодити. «Привіт, Марк!» —
сказав один із натовпу і багатозначно підвів і опустив брови. Я впізнав мого колишнього колегу з белбоксу. Чорт, чуток тепер стане тільки більше.
«Привіт», — відповів я, але той вже не чув. Гуч-не веселе клекотіння ледь-ледь відлунювало десь за рогом.
Я повернувся до Кайли. Вона стояла все ще в тій самій
позі, спираючись на жовто-сіру стінку навпроти мене. Зненацька виник натовп і загасив її запал. Вона, здавалося, не могла
дібрати слів. Тільки темні очі блукали по мені, шукаючи якийсь
сигнал. Скільки подібних сцен бачив цей коридор, подумав
я. Вона взяла мене за руку і трохи подалася вперед — здалося, вона хоче поцілуватись. Так, як зробив це я тоді, в ліфті.
Я зупинив її рух на пів шляху.
— Скажи мені чесно: чого ти хочеш?
Кайла лише розгублено дивилась мені у вічі. Вперше
з початку цієї зустрічі.
— Я тобі справді так сильно подобаюсь?
— Звичайно, Марку. Нащо б я сюди прийшла?
— Проблема в тому, що я би хотів, але мені так склад-но в це повірити. В цих стосунках нам с тобою подобається
одна людина: мені подобаєшся ти — можливо більше, ніж
хотілося б визнавати. І тобі подобається відчувати, як сильно я впадаю за тобою. У нас із тобою взаємна закоханість…
в тебе. Сумніваюсь, що для мене в цьому почутті є місце.
Я бачив: вона не розуміє, що я хочу сказати. Та й чи розумію я сам?
90
— Я хочу бути з тобою, — відповіла вона.
Я зробив глибокий вдих. І ще раз уважно подивився
на неї. Темна спідниця, синя обтисла блузка. Розгублений, але від того не менш чарівний погляд. Що саме мене так тягне до неї?
— І ти хочеш бути парою, справжньою парою
чи просто…
— Я хочу бути справжнісінькою парою!
— І робити спільні фото?
— Так. Хочеш? Зробимо цілий альбом! — із кожним
словом на її обличчі все більше світилася переможна посмішка. Мені це не подобалосz. Занадто легко їй все дається.
— Вибач, Кайла. Мені потрібен час. Якщо справді цього хочеш, спитай мене про це завтра, — сказав я. Її посмішка одразу втратила своє сяйво.
— Ну, побачимось, — незграбно махнувши рукою
на прощання, поспішив повернутися до своєї кабіни. І змушу-вав себе не озиратись, але цього разу не втримався і зробив це.
Кайли вже там не було.
Глава 12
Ніхто не залишиться без розбитого серця
«Так ви знову разом?» — перше, що спитала мене Елена, варто було зайти до офісу. З розмови не минуло й півгодини. Особливість корабля — чутки тут поширюються швидше за інтернет.
— Я ж казав: ненавиджу сиквели.
— Ну так, — недовірливо похитала головою вона. —
Ти тільки будь обережний. Твоя дівчина вже підходила, аби
я з тобою в портах не гуляла.
91
— І коли ж відбувся цей діалог, не підкажеш?
— Та того ж дня і відбувся.
Цікаво, подумав я, про перипетії мого роману інша частина корабля дізнається навіть швидше, ніж я сам. А що буде далі?
Я от навіть не знаю, чи напише вона мені ще раз. Навіть не знаю, хочу цього чи ні. Але повідомлення перевіряю
кожні кілька годин.
— Ти впевнений, що воно тобі потрібно? — занепокоєно спитав Анрі. Починати розмову з життєвих настанов
не в його стилі, але сьогодні кожна персона з рум-сервісу так