Я знову повернувся до Паші. Вже не пам’ятаю, з чого
саме розмова зайшла за бар. Здається, хтось з наших бачив, як одна з українок притискалася з індусом. Кожен вечір — з різним, але в одному і тому самому місці — на дивані
в дальньому кутку крю-бару. Таке собі щонічне чергування.
Масла у вогонь підливало те, що дівчина ця була моєю зна-йомою. Насправді, всі знайомі одне з одним, коли замкнений
з тисячею людей на одній посудині упродовж шести місяців.
— Достовірність історії підтвердити не можу, на власні очі цього не бачив (хоч за час роботи тут встиг надивитись
на багато чого й цікавішого), — додав він і багатозначно підморгнув. — Але в правдивість її повністю вірю.
— Чого це?
— Та це ж крю-бар! Там розпадаються багаторічні
шлюби, іноді навіть створюються нові, розігруються шек-спірівські драми, б’ються морди і займаються незахище-ним сексом у брудних кабінках туалету. Пристрасті, зради, гормональне божевілля, одним словом: кораблядство! —
останнє слово він сказав з особливим притиском і, наче
95
підкріплюючи особливу його вагу, з пристрастю відкусив
ще один шматок бургера. — Найсправжнісіньке кораблядство, друже. Не ходи туди краще, воно тебе зламає. Краще
вже в Україну повернутися.
— Серйозно? І що ти там робити будеш?
— Та що завгодно. Може, бізнес який відкрию.
— Під час війни?
— Та хоч під час війни! Все ж краще, ніж життя
на кораблі. Якщо це можна назвати життям. Не ходи туди, дядя, — повторив він, задумливо пережовуючи, — воно тебе
зламає.
Я розсміявся. Не знаю, розумів він чи ні, але немає
кращого способу прорекламувати щось, аніж сказати, що
того робити не треба. Кращої рекомендації і не придумаєш.
Та й ще від Паші!
Уперше я почув таку гру слів. Кораблядство. Хіба відріз-няється воно чимось від того, що я вже бачив в Одесі? Невже
ми мало хтивих і зрадливих людей зустрічали у житті? Чим
таким ще можна здивувати корабель?
І ось час показав, що може.
Усе ж таки вірність — не найсильніша риса моряків.
Якщо я щось зрозумів за ці чотири місяці, то це цю просту
істину. Згадалися слова Анрі. Хто-хто, а він вже точно в цьому експерт. Нещодавно дізнався, що його бойфренд йому
зраджує. В кращих традиціях детективних романів. Працюючи диспетчером, помітив, що хтось замовляє Pinot Grigio кожного вечора до кабіни одного танцюриста. Проте праців-ники ентертейнменту не можуть замовляти алкоголь до кабіни. Тільки офіцери та …метроді.
І так вже вийшло, що саме Pinot Grigio — його найулю-бленіший алкогольний напій. Єдине вино, що вони пили
разом.
96
Анрі було неспокійно. Кілька днів він переконував
себе, що це всього лише збіг: невже вони єдині, хто замовляє те прокляте вино?
Врешті він узяв замовлення, схопив пляшку вина з холодильника, поклав кілька келихів і пішов до кабіни замовлення. Двері відчинив його бойфренд…
Не знаю, як так вийшло, але в результаті вони почали
зустрічатися втрьох. Але це навіть не кінець історії.
Як потім з’ясувалося, той танцюрист навіть не гей —
бойфренд Анрі платить йому за секс. У танцюриста є дружина й діти.
Дружина працює тут же на кораблі і, напевно, знає
про все. Кажуть, її нещодавно підвищили з позиції офіціанта до супервайзера. Напевно, дуже добре працює.
Зараз вони вчотирьох, однією веселою компанією, разом виходять в порт, ходять в ресторани та п’ють Pinot Grigio.
Раніше Анрі казав, що бойфренд пропонував йому вийти заміж. Цікаво, після всього пропозиція все ще в силі?
Більше Анрі про це розмову не заводить. Він узагалі розмовляє тепер значно менше.
А ще попросився перевестися кудись подалі з рум-сервісу. Думаю, аби не мати шансу дізнатися щось ще.
З того часу ми майже не спілкуємося. Хоч я і бачу його
вечорами, біля крю-бару. Кожен вечір з новим хлопцем. Іноді навіть із дівчиною.
В одному Анрі точно мав рацію. Будь ти хоч геєм, ле-сбійкою, бісексуалом чи, не дай Боже, гетеро, корабель —
місце максимально толерантне: без розбитого серця не залишиться ніхто.
Невже я так само змирюся зі всім, що підкидує мені
ця посудина, думав я, спостерігаючи, як Кайла вибирає
якісь дурні іграшки в сувенірному магазині Халіфаксу. Мене
97
роздирає від суперечливих почуттів. Ми знову разом. Вона
сказала, що хоче бути зі мною. І все одно від кожної її фрази, кожного погляду і кожного поцілунку невимовлене «але»
боляче проколює серце.
Я взяв до рук іграшку бобра, чий хвіст доволі невдало пришитий з іншого, ніж очікувалось, боку і почав видавати якісь похабні жарти. Вона сміялась. Вже не пам’ятаю, про що саме говорили, все ж таки пам’ять не відеозапис, а всього лише казочка, яку розповідаєш собі перед сном.