Ні, це самообман. Досить ходити колами. Зізнайся хоч
собі, чого насправді хочеш. Постав перед собою найголовні-ше питання.
Як мені помститися? От так уже краще.
Справжню сатисфакцію, справжнє задоволення завер-шеності отримаю, тільки коли познущаюся над її мозком, як вона знущається над моїм. Може і ще трошки зверху. Ні, я не планую зраджувати у відповідь. Хочу зробити щось краще — приєднатися до гри. Вилазити на чужу голову — досить хрєновий вихід із емоційної ями, знаю. Але стрибнули ж
ми разом. І якщо вона така «занадто латина», то я — все ж
таки українець. І на її превеликий жаль, українці дуже добре
вміють вилазити по головах.
«So, should I expect a guest?;)» — о 15:00 написав я.
«Hahaha I’m out! Changing clothes» — за п’ять хвилин
отримав у відповідь. — Casi, Casi la encuentro. Creo. Im sorry.
I SPEAK SPANISH WTF? I almost find the room.
106
«Just watch that nobody in the corridor».
«Wait, a room steward is coming after me… — написала
вона і я відчув, як серце пропустило один удар. Якщо її спій-мають біля моєї кабіни без логічної причини, наш контракт закінчиться так і не розпочавшись. Яким би ображеним
на неї не був, принести такої кривди точно би не хотів. —
Ok, he is leaving» — надсилає вона. Я видихаю і, здається, чую, як видихає й Кайла.
«The corridor its TOO LONG».
«Totally agree. But not so long as the time I waited for you», — пишу я, і в двері стукають. Намагаючись не робити шуму, я повільно пробираюсь до виходу. Дивлюсь у віч-ко — у дверному отворі стоїть головний предмет восьми-десяти відсотків моїх думок за останній місяць і обережно
озирається на всі боки. Я привідчиняю двері.
«Hellooo…» — у звичній манері солодко протягує
Кайла.
«Hellooo…» — тихо відгукуюсь і не впізнаю свій голос. Простягаю руку, вона ніжно хапає мої пальці і до того, як ми встигаємо сказати ще хоч слово, до того, як усвідом-люю, що саме збираюсь робити, одним рухом затягую до кабіни, притискаю до стінки і, піднімаючи трохи вище колін, несу на величезне пасажирське ліжко…
— You know, you are wonderful, right? — кажу, вдихаючи запах морського бризу в її волоссі. Ми лежали, розкидані, голі на великому пасажирському ліжку, і атлантичний
вітер лоскотав шкіру.
— No, I am not. I am just normal, — прошепотіла
кохана.
— How come? No, you really are, — наполягаю.
— You don’t know anything. I am really not anything special, just normal.
107
Я посміхнувся, а про себе і взагалі залився реготом.
Я точно знаю, про що вона.
— What should I know about?
Пауза. Вона протяжно перевела подих.
— You don’t know how wonderful you really are. Only one here, in this place.
— No way, I am not. I am just normal.
Вона заливається голосним сміхом. Настільки голосно, що аж прикрив їй рота, аби не почули. Стук у двері.
«One minute!» — крикнув я, і Кайла злетіла на підлогу, схопивши розкидані спідницю, блузку і спіднє, намагаючись залізти під ліжко. На жаль, отвір під ним занадто ву-зький, аби кому-небудь ширше за сантиметрів п’ятнадцять
було можливо сховатися. Постукали ще раз.
«One moment, please! I need to put on my clothes!» —
сердито прикрикнув я, а сам уже уявляв, що буду розповідати батьку, коли проситиму грошей на виживання.
Кайла прилинула до кутової стінки, одразу за торше-ром, і навіть дихання затримала, намагаючись злитися з інтер’єром. На мій подив, в інтер’єр цієї кабіни напівгола дівчина вписувалася просто чудово. Хоча, можливо, напівгола
дівчина вписується чудово в будь-який інтер’єр.
Я натягнув джинси, майку і найхворобливіший вираз
обличчя, на який був здатен, та відчинив двері. Жінка років
тридцяти з копійками з досить роздратованим виглядом за-сунула ватну паличку мені в ніс та навела на пластмасовий
«пістолетик», для вимірювання температури. Серце шалено калатало. Вперше в житті дівчина ховалася під моїм ліжком. Ну, майже під ліжком. Охоплював стан істеричної ве-селості. Подумаєш, випруть з корабля, зате історія яка буде!
(Аби тільки вона не зайшла до кімнати. Аби тільки вона
не зайшла до кімнати. Аби тільки…)
108
— Нові симптоми? — спитала медсестра, записуючи
щось у медичний журнал.
— Та ні, все те саме. — Здавалося, зараз точно впаду. —
Голова болить тільки.
Видно, задоволена моєю відповіддю, медсестра тільки
махнула головою і зникла. «See you. Thank you for everything!
I really enjoyed it!» — замикаючи двері, гукнув у коридор.
Позаду мене почувся пригнічений сміх.
Я повернувся до моєї любові і притиснувши долоні
до її губ, знову переніс її на ліжко.
— You are anything, but normal, — шепотіла вона крізь
мої пальці, поки я повертав її на попереднє місце. «Ти навіть
не уявляєш, наскільки», — подумав про себе і посміхнувся.
Кайла посміхнулась у відповідь, розсудивши, що моя реакція призначалась їй.
Ти в мене закохуєшся, я це відчуваю. І коли почуття