Знаю: ми (щонайменше я — вже точно) — не моноліти, швидше фонтани, що розпадаються на каскади емоцій і станів
залежно від ситуації. Але варто мені торкнутися шкіри Кайли, я перестаю бути собою. Окрім обличчя той хлопець мало
що має зі мною спільного. Самовпевнений, нахабний, десь навіть пихатий, якби дійсно захотів, почав би роздягати її просто тут, за цим столом. Цей стан п’янить і водночас лякає.
Провів рукою по її нозі. З тихим стогоном вона накрила
моє вухо порцією розпаленого повітря. Пролунав прискоре-ний цокіт нових туфель по вимитому до блиску кахлю їдальні, поєднаний з потоком агресивної іспанської тарабарщини.
З кожною секундою звук ставав дедалі голоснішим. Я знехотя
112
підвів очі — впевненим кроком до нас прямував Кайлин супервайзер. У потоці його мексиканської свідомості я зловив
знайомі «cabron» та «pendejo» і зовсім знайомі «what the fuck… are you…», з чого зробив висновок, що найімовірніше
від моєї персони індивід не в захваті.
Ще з відстані метрів п’ятнадцять він почав щось голосно кричати до Кайли іспанською. Швидко відсунувшись від
мене і зіскочивши зі стільця, вона з винуватою усмішкою прошепотіла: «Sorry, I need to work», — і побігла вбік буфету.
Я поглядом провів фігурку, що швидко зникла, і сам почав збиратися.
— Wait here. I need to talk with you, — мексиканець, який вже стояв над столом, звернувся до мене. — Misterrr… —
розкотисто протягнув він останню літеру, намагаючись прочитати ім’я на моєму бейджику, — Mark.
— Misterrr Marrrk, I don’t want to see you here anymore, you understand me? — насупивши брови, чоловік зробив
ще один крок у мій бік. — You don’t show basic respect to the people eating here and moreover, brring a lot of problems to Kayla, — ще один крок, ще більш насуплені брови і, секунду
повагавшись, мексиканець продовжив: — And the worst part is there are already rumors between workers that she is kissing with some guys on the workplace…
— With GUYS? — не втримавшись, перебив я, проте
містер «насуплені брови» наче й не помітив:
— …and we already had complaints from supervisors about your… your «meetings» here…
Гарячий приплив радості залив обличчя червоною фар-бою: значить, щонайменше в цьому Кайла не збрехала. Супервайзер, напевно, прийнявши мою реакцію за каяття, пом’якшав. Підійшовши ближче, поклав руку на моє плече і трохи нахилився. Робити це було зовсім не обов’язково, 113
адже був він навіть трохи нижчий за мене, хоча батьківський
тон я оцінив.
— Listen, man, I don’t mind you are dating, kissing, doing whatever you wanna do, but not here, ok? Not in MY, — з особливим притиском на останньому слові, наче зненацька зга-давши, що він взагалі мене відчитує, і намагаючись повернути собі грізний вигляд, проричав він: NOT. ON. MY.
WORKING PLACE.
— Ok, got it, — тільки й буркнув я і, глянувши на ми-мовільних глядачів цієї сцени, кивнув головою кудись в пустоту і поспішив геть.
Так, щось останнім часом головою тільки й киваю.
Ну добре, іноді ще цілуюсь. За іншим призначенням використовувати її зовсім перестав. А найгірше — зрадницьке
відчуття радості від підтвердження слів Кайли.
Хочу того чи ні, всіма силами продовжую шукати причини залишитися з нею. А тому з кожним повтором мій про-щальний монолог, що безперестанку прокручується в голові, стає все менш і менш злим, менш агресивним і викриваль-ним, поступово перетікаючи зі стану «I am dumping you»
до майже жалюгідно-благального «I cannot do it anymore».
А найбільш важлива для мене частина, де починаю
з «…but the problem is that I just don’t believe a world you are saying. I really, really wanted to, but never could. From the start.
Trust died in the moment when story of that officer with paper flowers came from your lips. You see, I don’t even want to say his name — і в цей момент я повинен був сказати: «but you can see him anyway», — і повернути її в його бік.
Якраз о другій годині дня він виходить курити на open deck, завдяки Анрі я це точно знаю. І в цей час, шепочучи
Кайлі на вушко, я би показував на третього у наших відно-синах і продовжував: «I couldn’t believe the reasoning you 114
gave me for breakup and for sure I cannot believe your reasons to come back…» — і так далі, і навіть гірше, з драматично-меланхолійним фіналом.
Але тепер усе це перетворювалося на мляве «I feel like you weren’t honest with me…»
Тьфу ти …не бути цьому! Не можу собі дозволити
все відпустити. На іншій чаші терезів дещо дуже важливе
для мене: гордість і самоповага. Наступна частина дня і ночі
минула в роздумах про те, як все обернути. Порвати з нею
там, де все почалося? Таки замкнути коло і почати спокійне
тихе життя на кораблі? А чи хочу я цього? Чи здатен? Я навіть
попросив Анрі стежити за нею, а в результаті перетворююся
якраз на тих, кого сам терпіти не можу. Думки досі бігають
колом. І закінчую я рівно на тому, з чого і починав. Я по вуха
втюрився, і це зводить з розуму. Кайла це прекрасно розуміє.
І грається мною. Більш того, відчуваю, що не тільки мною.