А тепер хочу відігратись я.
Відчинивши двері своєї каюти, зрозумів, що щось
не так ще до того, як увімкнув світло. Була третя година
ночі, і я прийшов на свій законний брейк, але побачене зми-ло з мене всі залишки сонливості. Моя кабіна здавалась абсолютно пустою: ні речей, ні слідів життя мого сусіда ніде
не було помітно. Спорожніла вона навіть на рівні звуку, адже
ніхто більше не зустрічав мене своїм мелодійним сопінням, яке тільки підсилювалося, варто було ввімкнути світло.
«Забрали на карантин», — подумав я і відчинив дверцята шафи. Порожньо. Ні, бути не може, на карантин усі речі
не забирають. Я ще раз оглянув свою чотириметрову комірку, не в силах повірити в своє щастя — все це тепер тільки моє.
Тут мені сяйнула ідея і я одразу відкрив WatsApp.
Наступного ранку Анрі зиркав на мене якось занадто
занепокоєно.
115
— What happened? — відриваючись від ранкової кави, заглядаю йому в очі. Він відводить погляд. Уперше таке з ним.
— Tell him, — копає мого друга в бік Марі. — He needs to know.
— What? — повторив я.
— …Have you seen Kayla yesterday?
— Mmm… yes? — кажу.
— And during the nigh?.. — продовжує Марі.
— Stop, are you sure you want to know it? Like this, from us? — перебиває її Анрі.
— God, Say it already! — не витримую. Парочка філіппінців із заднього столу обережно коситься на мене. Нічого, мені до косих поглядів в цій їдальні не звикати.
— Ok, — Анрі переводить подих і, набравши повітря
глибоко в легені, випалює все на видоху: — Kayla wasn’t in her cabin for whole night. Her cabinmates haven’t seen her for more than a day. I think, its pretty obvious what it means…
Як і Анрі хвилину тому я набираю повні легені розчарування. Довго видихаю. Уявляю себе героєм нуарного
детективу. Під осіннім дощем повільно запалюю цигарку
і загадково дивлюсь кудись в далечінь під довгий псевдофі-лософський діалог за кадром. Що я в біса роблю? Як живу
і нащо змушую переживати цих людей, вони ж мені і правда подобаються.
— I know, — після злегка переграної паузи відповідаю
я. — She was in my cabine…
— Oh, fuck you! — з нервовим сміхом відповідає
Анрі. — We’ve been thinking how to tell for whole morning!
— Hah, sorry guys. And thank you. Really thank you for all… you know… all this, — видавлюю з себе, натягуючи най-щирішу посмішку, на яку зараз тільки здатен. Це треба завер-шувати як можна скоріше, поки я ще залишаюсь собою, ду-116
маю я, вирушаючи на робоче місце Кайли. Як завжди, о 14:00
у неї брейк — сьогодні або ніколи.
Ми стояли на самому краю відкритої палуби і дивились
на найпопулярнішу в світі статую, огорнуту легким осіннім
туманом. Вона спиралася на невелику залізну перегородку, що віддаляла нас від такої жаданої багатьма американської
свободи. І все, чого я зараз хотів, то це губами досліджувати
кожен сантиметр її шиї. Та я тут не для цього.
— Remember, you asked what do I like about you? — прошепотів я, видихаючи своє збудження на білосніжну шкіру, і одразу відчув, як її талія затремтіла в моїх обіймах. — Can I ask you the same question now? What do you like about me?
— Hmmm… — вона зазирнула мені в очі. — I’ve told you already. You feel like only real person here. The one I happy to be with.
— And… that’s it?
Штовхнувши мене, вона залилася дзвінким сміхом.
— What else do you want?
— You know what, — відповів, притиснувши її м’яку талію ближче до себе. — I already told how much I like to be with you, to kiss you, to feel the touch of you skin, to see your smile.
Вона прилинула ще сильніше.
— But… there is one, only one thing I don’t like in you… —
і сказавши це, одразу відчув те саме, що відчуваю щоразу, як шасі літака відриваються від землі, щось невидиме на секунду перехоплює моє дихання і тягне тіло назад, наче ніяк
не може змиритися з тим, що це насправді відбувається.
У роті пересохло. Я намагався змочити його, але нічого не виходило, і, поперхнувшись, я продовжив: — …
the only thing I don’t like that I feel like you are not honest with me (блядь, НЕ ТЕ, не те ти зараз хочеш сказати. Нащо, нащо це все, якщо зараз зрізати кути?). Kayla, I don’t like —
117
I hate — that I feel like you are not honest with me. Not about the reason you left me, not the reason you came back. I really want to, but I just cannot…
Вона дивилася на мене здивованими очима, на маску
обличчя, яке нічого не висловлювало.
— Mark, I …
— Let me finish, please. — сказав я і побачив, як Анрі
виводить на палубу нашого спільного з нею знайомого. Саме
час, подумав я, поки промовляв уже сотню разів програний
в моїй голові монолог: — That time in Quebec hotel, when your asked me what I like about you… you told me that you didn’t look for anything serious… It hurt, but at least it was honest. And let’s be real, I was ok with it, cause I wasn’t your boyfriend, I was your toy for emotional support. And I didn’t feel like you are my girlfriend either, just a sweet memory I making to came back times to times after the finish of contract.
But now it’a getting real. God, you broke up with me through WhatsApp massage! And then you came back like nothing happened. Because you knew… you knew I would take you back.
And all this time I had my own version of this story. Since the moment you mention that officer with paper flower, and I don’t want even to say his name, but at least I can show him, —