Та от імбіцилів я не жалую. А тих, хто мене за таку тримає, —
взагалі ненавиджу. То не вішай мені лапші на вуха. Невже
ти сам не бачиш, як тебе ламає? Чи не ти там драматичні сцени з викриттям біля басейну влаштовував?
— І дізналась ти це від?..
— «Точно, стовідсотково, гарантовано, без сумнівів
не…»
— Я її колись вб’ю.
— Досить лицемірства, Марк. Декілька тижнів тому
ти намагався зробити те саме, що і я. Різниця в тому, що в одного з нас є фантазія і яйця.
— А ти знаєш, як схилити когось на свій бік.
— То ти мені допоможеш?
— Зовсім втратила розум? Тобі би чимось корис-ним зайнятись, не знаю, Бога знайди, плетінням займись.
Сходи до психолога. І заради всього святого, залиш мене.
І Кайлу…
Я підвівся, аби покинути Енн і цю розмову. Бажано, назавжди.
По її щоках потекли сльози. Вона схилила обличчя в складені на столі руки, її плечі беззвучно затряслись.
Я зніяковіло нависав над дівчиною і не знав, що робити.
Наче в дитсадку, коли, катаючись на гойдалках, зачепив но-162
гами дівчинку, яка підійшла занадто близько. Вже тоді батько вбив у голову, що в жодному разі дівчинка через мене
плакати не повинна. А тому, вперше в житті довівши когось до сліз, я відчув себе злочинцем, якого чекала найгір-ша кара. У вухах вже стояв свист батьківського шкіряно-го ременя.
Діяти треба було швидко. Нічого кращого не приду-мавши, я схопив свою «жертву» за руку, завів за дерево, аби вихователі не бачили, та обняв її, повільно погладжуючи її волосся, поки вона не перестала плакати. Скільки років минуло, а нічого нового я так і не придумав. Я ніяково
погладжував Енн по волоссю.
— Благаю, допоможи мені, — хлюпала вона. — Я більше так не можу. Сподівалась, після того «інциденту»…
— Ти так це називаєш?
— …після того інциденту вона змінить кабіну і більше
не захоче нас бачити, а вона почала приводити Антоніо кожен день! Кожен день! Наче навмисно в той час, коли я там!
Тепер навіть спати в тій кімнаті не можу!
Я продовжував погладжувати її волосся.
— Енн, а Антоніо це?..
Енн підвелась і приголомшлено подивилась на мене.
Навіть плакати перестала.
— Серйозно? Не знаєш ім’я того, хто відбив твою
дівчину?
— Ніхто її не відбивав. Кайла сама ніколи не хотіла бути моєю. Та й що мені дасть його ім’я? Вже занадто те, що я його бачив.
— Допоможеш мені?
— Чому просто не поскаржишся security?
Вона похитала головою.
163
— Думаєш, не намагалася? Результату нуль. Він офіцер
все-таки. Та й на що скаржитися? Що вона приводить хлопця у вільний час?
— А від мене чого хочеш? Щоб у пориві благородного
гніву я поліз бити йому морду? Після чого нас обох, звичайно, спишуть, і ми по-джентльменськи зникнемо в останніх
променях сонця? Кайла визнає поразку і звалить, а ти зможеш спокійно насолоджуватися корабельним життям і водити інших чуваків. Нічого не пропустив?
— Пропустив. Переспи зі мною.
Я закляк з ложкою напівшляху до рота.
— Це ти мене так підкупити намагаєшся?
— Це все, чого я прошу. Займись зі мною сексом.
— Вмієш ти екстравагантно вирішувати проблеми.
Ми навіть не вмикали світло. Темрява її кабіни огортала
наші тіла, і ми злилися з нею в поцілунку. Ми полізли на другий поверх, скидаючи одне з одного одяг.
Відразу ж стало зрозуміло, що ми в кімнаті не самі. Внизу почулося знервоване шарудіння. Ось для чого вона приве-ла мене сюди. Хоче нанести останній удар по Кайлі.
Я занервував. Нічого не виходило. Яка іронія. Тижні
чіплявся до неї, і у вирішальний момент, коли вона сама на-правляє тебе, не здатен зробити те, заради чого все розпочав.
«Тссс» — пролунав до болю знайомий звук у темряві, і я відчув, як низ живота покрив м’який дотик її губ, а потім
на мене опустилася волога теплота. Пульсуючі хвилі накочу-валися одна за одною.
«Увійди в мене», — прошепотіла вона. Енн стогнала
занадто голосно. Так, як це роблять у порнофільмах втомлені від життя і від себе акторки, рахуючи подумки гонорари.
Мене це тільки розлютило. Хотілось якнайшвидше все
завершити.
164
І тут з нижнього ліжка почувся ще один жіночий стогін.
Трохи слабший, він наростав і пришвидшувався, наче намагаючись перекричати Енн.
Енн закричала ще голосніше. Я ж очманів. Проте продовжував нарощувати темп.
Так тривало хвилин п’ять. Чоловічий голос з нижнього
ліжка глухо простягнув «ааааах» і все затихло.
За декілька секунд кімнатою ширились обережні кроки.
За шторкою не було видно, та по звуку зрозумів: вони зби-раються. Енн продовжувала стогнати.
Привідкривши перегородку біля ліжка, побачив
зникаючу у дверях спину офіцера і очі Кайли, спрямова-ні просто на мене. Наші погляди перетнулися. У цей момент я кінчив.